Ева Гарсіа Саенс де Уртурі - Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі

щоб Ви закінчили Ваші дні в Фонтевро, з Вашою сестрою, але це надто близько, я не довіряю Галерану.

-- Нам потрібно поговорити про Галерана, моя Ліє.

-- На превеликий жаль, я знаю.

-- Як я й підозрювала, це його побратим, Жільбер, постійно стежив за мною. І гадаю, він вперся, щоб я не розпитувала на ринку. Але будьте певні, я продовжувала. Продовжувала. Слухайте, я наполягаю, що Вашого батька отруїли “олеандровим поцілунком”, наварець нічого про це не знав, а от його сусід, так. Той, що продає жаб‘ячі лапки, пам‘ятаєте?

-- Кульгавий, що спирався на милицю. Так, пам‘ятаю. Що Ви з‘ясували?

-- В його кошиках багато живих жаб, призначених для найкращих банкетів, але в ятці, краще заховані, в нього є ще жовті жабки з чорними очима. Вони дуже маленькі, а їхня шкіра отруйна, звір, що з‘їсть їх, відразу здихає. Я купила кілька і випробувала на лисицях, робила я це дуже обережно. Бідні тваринки падають замертво, а шкіра не вкрита хутром, набуває дуже дивного темно-синього кольору.

-- Синього?

-- Синього.

Я проглянула у своїй внутрішній бібліотеці всі книжки про отрути, які тільки пам‘ятала. Жовті жаби з чорними очима?

-- Думаю, вбивця Вашого батька винайшов спосіб синтезувати отруту і намастив нею немовля, йому довелося робити це з захищеними руками, щоб яд не подіяв на нього. І думаю, цим разом я не помиляюся, з тими жабами щось не так, бо брат Галерана просто оскаженів, коли почув, що я розпитую і розпитую торговця. Жільбер підслуховував нас, сховавшись за тканиною, в тіні одного з закутків ринку, але сам себе видав. Його обличчя почервоніло, губи міцно стиснені, назвав мене “надокучливою”. Він накинувся на мене з простягнутими руками, спробував задушити, затиснув долоні мені на шиї, я встромила йому отруєну голку зі свого чепчика.

-- Дурман. Кілька хвилин, конвульсії, страшний біль. Погана смерть, Адамар.

-- Він її заслужив.

-- Більше було ніяк?

Вона поглянула на мене, як на маленьку дівчинку.

-- Скільки десятиліть я аквітанська кішка?

-- Подейкують, що з колиски.

-- Сім десятиліть. Нехай Вас не обманюють мої зморшки і горб, в небезпеці я мислю дуже швидко. І в першу чергу я думаю про Аквітанію, про своїх герцога чи герцогиню. Я знала, що мене арештують за вбивство королівського охоронця. Так само як знала, що Ви втрутитеся і знайдете спосіб врятувати мене, а ще знала, що тут наші шляхи розходяться, моя онуко, моя дівчинко, моя доню, моя герцогине, моя королево. Я згодна вирушити, куди б Ви мене не відправили й продовжу свою роль, де б не була: все заради Аквітанії.

Ми обоє усвідомлювали нову реальність: тримати її далеко, але зберегти життя. Вона вже й так сильно ризикувала, намагаючись вияснити, що трапилося з моїм батьком.

-- Дайте мені якусь останню пораду, Адамар, -- промовила я нарешті.

-- Ви в чужих землях і оточені новими ворогами. Вони будуть оцінювати Вас, Ви будете оцінювати їх. Не недооцінюйте нікого. Я впевнена, в цьому палаці немає слабких ворогів, хоча деякі виглядають слабаками.

-- Ви просите, щоб я нікому не довіряла.

-- Ви добре почули, нікому. Але не відгороджуйтеся, вони Ваш партнер у танці, танцюйте з ними, вивчайте і класифікуйте. Але візьміть до себе аквітанців, Вам будуть потрібні справжні союзники, в яких Ви не сумніваєтеся. І використовуйте свою силу, Ваша сила це багатства Аквітанії, а це бідне королівство потребує багатств. Нехай вони залежать від Вас, нехай все йде через Вас. Спочатку вони Вам цього не дозволять, це буде перша перешкода і вони захочуть виграти цей бій. Дозвольте їм, трохи посіпайтеся, але вчиніть так, нехай думають, що виграли, а тим часом знайдіть спосіб зробити їх залежними від поставок з Аквітанії. Контролюйте інформацію і комунікації, розташуйтеся посередині, щоб все проходило через Вас. За Вами спостерігають, припиніть переодягатися, ці ігри закінчилися. Галеран переважає Вас у всьому. Не дражніть осу, Вам з ним не виграти. Всі інші теж вороги: Аделаїда, Рада, барони, прелати Церкви тут, в Парижі. Зробіть Людовика своїм союзником, але не атакуйте його матір: він її любить більше, ніж Ви собі можете уявити.

-- Але вона здається доволі відчуженою від нього.

-- Вона стримана після десятиліть проведених при дворі, грає роль, яку їй приділили. Але знайте, що Ваш чоловік, це не її чоловік -- Товстий король, завдяки любові, яку юний Людовик відчуває до неї.

-- Я не розумію. Про що Ви говорите?

-- Один аквітанський кіт підслухав у соборі розмову між Товстим королем і його спадкоємцем в четвер, коли той лікував золотуху. Молодий Людовик відмовлявся одружитися з Вами, хотів відмовитися від титулу спадкоємця і просився в наступники Сюжера в Сен-Дені. Пропонував свого брата Роберта Дре кандидатом на трон.

-- Людовик запропонував свого брата?

-- Гадаю, Ваш чоловік чудово себе знає, завдяки самоаналізу в келії він став розумним не по літах. Але Товстий король пригрозив йому, що вб‘є королеву Аделаїду і сам одружиться з Вами, якщо той не погодиться на шлюб. Людовик одружився, щоб врятувати Аделаїду, кохана Ліє.

На мить я уявила собі шлюб з Товстим королем, себе знов зґвалтованою Капетингом у шлюбну ніч. Людовик врятував мене від цього. Хоча він зробив це заради матері, він врятував нас обох.

-- З Вами все гаразд, дівчинко?

-- Я… вдячна. Вдячна Людовикові, -- була змушена я признати в сутінках фальшивої поминальної кімнати.

Адамар посміхнулася, немов уже давно чекала на ці слова.

-- Обережніше, доню. Кажуть, добрими намірами вимощена дорога до пекла, а я все своє життя була свідком, як захоплення веде до кохання.

Я взяла її холодну руку і поклала собі на живіт.

- Здається, кохання вже прийшло, я вагітна з останнього спадаючого місяця. Можете це підтвердити?

Адамар важко встала, не знаю звідки в неї взялися сили. Коротким жестом показала, щоб я підняла свою сукню і доторкнулася до мене в паху.

-- Скільки тижнів Ваше тіло таке гаряче?