Міа Натан - Пір'їнка, Міа Натан

    — Іра! Слава Богу! — він обійняв мене й міцно притис до себе. — Жива! Все нормально? Як ти? Я мало умом не двинувся, коли дізнався, що сталося. Цим скотам це так не минеться! — прогарчав він. 

    (Ось у цьому я ні разу не сумнівалась!)

   — Ходімо, мила! Тобі треба заспокоїтись та відпочити, — й він повів мене в дім, примовляючи: —  Зараз приймеш гарячу ванну, як ти любиш. Трохи теплого вина з медом та мʼятою. Памʼятаєш, як мама твоя робила. Спробуємо зробити так, щоб ти хоча б трохи поспала. Ти вже вдома. Тут тобі нічого не загрожує. Я буду поруч.

    Ніч видалась неспокійною. Я почувалася геть спустошеною та дико втомленою. Андрюша, як і обіцяв, не відходив від мене. Тільки періодично виходив поговорити телефон. Він у мене нічого не запитував, говорив лише щось заспокійливе, ретельно підбираючи слова. 

   Коли побачив мій розірваний одяг, на вилицях заходили жовна. Він брудно вилаявся та мимоволі сильно стис кулаки. 

      Може я обрала й не найкращий час для цього, але мені дійсно було цікаво, тож я  запитала у свого чоловіка:

   — Що вони від тебе хотіли?

   Він подивився на мене змученим поглядом та сказав:

   — Вибач мені, крихітко! Все, що сталося — це тільки моя вина. Є така геть затягана фраза: “Це просто бізнес, нічого особистого”. Так і тут. Вибач, моя золота! Я просто навіть уявити не міг, що хтось наважиться на подібне. Хоча певні перестороги були. Саме тому я найняв Артема. Але вийшло, як вийшло. З цим теж потрібно буде розібратися. Проте зараз тобі треба відпочити. 

    Попри всі старання Андрія спала я геть погано. Більш-менш нормально заснула лише під ранок. Коли прокинулась, Андрія вдома вже не було. Оля сказала, що він поїхав зовсім рано разом зі всією своєю особистою охороною. Проте Артем лишився в маєтку.

    Звичайно, я сьогодні нікуди не їхала. Коли я спустилась вниз, Оля стурбовано кинулась до мене:

    — Іра, боженько! Що ти? Як почуваєшся?

    — Не хвилюйся! Все нормально, — спробувала заспокоїти її я. — Можна мені кави?

    — Звісно! Зараз приготую. Свіженької. Як ти любиш. 

   Я вдячно посміхнулася їй. Оля дуже душевна! Нам з нею пощастило. 

    — Посиджу тут біля тебе, добре?

  — Звичайно! Зараз будемо снідати. У мене все готово, — заторохтіла Оля. — Андрій Сергійович снідати не став. Хлопці там щось поклювали. А-а! Тут же десь Артем. Цілий ранок, бідний, ходить туди-сюди, мається. Чекає, коли ти прокинешся. Переживає, хлопець. 

    — Краще б він вчора зранку переживав, — буркнула я. 

   Оля дещо здивовано глянула на мене, але нічого не сказала. А що тут скажеш? Серед іншого, згадка про те, як вчора в академії він просто пройшов повз не давала мені спокою. Чому він просто не розкидав їх к бісам?! Чому дозволив мене викрасти?

    Оля поставила переді мною філіжанку кави. Не встигла я зробити перший ковток, як почула: 

    — О, Артемцю! Ти вчасно цього разу. Каву будеш?

   Я різко обернулась й побачила у дверях мого охоронця. 

   — Доброго ранку, Ірино Олексіївно! — привітався він. — Як почуваєтесь?

   — Могло бути й краще, але дякую, — відрізала я й відвернулася. 

   Оля вже підносила Артему каву та пропонувала бутерброда чи щось перекусити.  Він подякував та відмовився. 

    — Ірино Олексіївно, ми зможемо поговорити, коли у вас буде вільна хвилина? — запитав у мене.

    — Про що? Про те, як хтось не зміг нормально виконати свою роботу? — крижаним тоном відповіла я. 

    За його реакцією я зрозуміла, що влучила в болісну для нього точку. Його обличчя миттю закамʼяніло, а очі наче кригою затягло.

   — Чому ж “не зміг нормально виконати свою роботу”? Клієнт в безпеці. Жива, здорова. 

   — “Жива, здорова”, кажеш? Ну, так. Дякуючи хлопцям з охорони Андрія. А от мій персональний охоронець виявився… — я замовкла на пів реченні. Не тому, що берегла Артемові почуття, просто підбирала слова. 

    —  Ну… продовжуйте, — вбивче спокійно кинув мені Артем. — Ким виявився? Ну!

   Я помітила, як Оля тихенько вийшла. (Вона тяжко переносить наші сварки.) 

 — Боягузом та нікчемним зрадником! — випалила я. Я більше не хотіла стримувати себе. Навпаки, хотіла висловити йому все. — Як ти міг?! Чому ти дозволив їм мене забрати? Чому не захищав? Через тебе мене мацав цей… гамадрил! Через тебе мене мало не зґвалтували якісь недоноски у брудному підвалі!

    — Але ж не зґвалтували.

   Яка наглість!

    — Так, не зґвалтували! Але якби ти приїхав пізніше…

   — Я весь час був там, — перебив він мене. — Я відразу поїхав за тобою.

    (Артем весь час був поруч? Знала б я про це вчора.)

   — А аби ти загубив мене? — не здавалася я.

   — Не загубив би. Я завжди знаю, де ти.