Артур Чарльз Кларк - 3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк

class="p">Втім, є одна сфера, де вони виказали ініціативу — і навіть творчість. Вони заворожені металами — ймовірно, через те що ті не існують у чистому вигляді в океанах. Саме тому «Цянь» був розібраний — те саме трапилося з рідкісними зондами, що сідали на їхній території. Що вони роблять з міддю, берилієм і титаном, які вони збирають? Боюся, що нічого корисного. Вони складають їх в одному місці на фантастичну купу, яку постійно перебудовують. Можливо, у них розвивається естетичний смак — у Музеї сучасного мистецтва я бачив і гірше… Але в мене є інша теорія: ви колись чули про культ карго? У двадцятому столітті деякі примітивні племена, що ще існували, складали імітації літаків з бамбука, сподіваючись привабити великих птахів небес, що коли-не-коли приносили їм дивовижні подарунки. Мабуть, у європців на думці те саме.

А тепер до того, про що ви постійно питаєте… Що таке Дейв? І як він — з Еалом — стали тим, хто вони тепер?

Швидка відповідь, звісно, така: вони обидва — емуляції… імітації… у гігантській пам’яті Моноліту. Більшу частину часу вони не активовані. Коли я спитав про це Дейва, він сказав, що був «пробуджений» — його точне слово — загалом лише п’ятдесят з тієї тисячі років, що минули з часів його… е-е-е… метаморфози.

Коли я спитав, чи він не обурений через те, що його життям тепер керує щось інше, він сказав: «Чому я мушу обурюватися? Я бездоганно виконую свої функції». Так, це звучить дуже схоже на Еала! Але я думаю, що то був Дейв — якщо вони тепер узагалі чимось відрізняються.

Пам’ятаєте аналогію зі швейцарським ножиком? Еалмен — це одна з незліченної кількості складників цього космічного ножа.

Але він не цілком пасивний інструмент: коли він пробуджений, то має певну автономію, певну незалежність, імовірно, у межах, дозволених верховним контролем Моноліту. За ці століття його використовували як такий собі розумний зонд для дослідження Юпітера, — як ви вже бачили, — а також Ганімеда й Землі. Це підтверджує ті таємничі події у Флориді, про які розповідала давня подруга Дейва й медсестра, що дбала про його матір, за кілька митей до її смерті… а також його появи в Анубісі.

Це також пояснює іншу таємницю. Я прямо спитав у Дейва: чому мені дозволили сісти на Європі, тоді як усіх інших століттями відвертали? Я був повністю готовий до того самого!

Відповідь до смішного проста. Моноліт використовує Дейва — Еалмена, — щоб коли-не-коли придивлятися за нами.

Дейв знав про мій порятунок, навіть бачив кілька інтерв’ю, що я давав на Землі й Ганімеді. Мушу сказати, що й досі трохи ображений, що він не спробував зі мною зв’язатися! Але принаймні коли я прилетів сюди, він розстелив переді мною доріжку…

Діме, у мене ще є сорок вісім годин, перш ніж «Фалкон» полетить — зі мною чи без мене! Не думаю, що вони мені знадобляться, коли я вже встановив контакт з Еалменом — ми тепер можемо так само легко спілкуватися в Анубісі… якщо він того захоче.

І мені вже не терпиться якнайшвидше повернутися в «Гранімед». «Фалкон» — чудовий кораблик, але його санвузол можна й покращити — я тут починаю тхнути й чухатися, зітхаючи про душ.

Не можу дочекатися зустрічі з тобою… і особливо з Тедом Ханом.

Нам треба про стільки всього побалакати, перш ніж я повернуся на Землю.

ЗБЕРЕГТИ

ПЕРЕСЛАТИ

Частина V. Кінець

Первинний огріх вжеМи виправить не в змозі.Хай в море ллється дощ,А море буде сіллю.

А. Е. Гаусмен. Ще вірші

Розділ 32. Джентльмен на дозвіллі

Загалом то були цікаві, але непримітні три десятиліття, промарковані радісними й сумними подіями, що Час і Доля приносили всім людям. Найбільшої з них він не дуже очікував; по правді, перед вильотом на Ганімед Пул відкинув би саму цю ідею як сміховинну.

Прислів’я про те, що в розлуці серця зближуються, багато в чому справедливе. Коли він знову зустрівся з Індрою Воллес, вони виявили, що попри суперечки й періодичну незгоду вони ближчі одне до одного, ніж їм здавалося. Одне привело до іншого, і врешті, на їхню обопільну втіху, до Дони Воллес та Мартіна Пула.

Він почав будувати родину доволі пізно в житті, — не беручи до уваги ту дрібницю про тисячу років, — і професор Андерсон попередив, що це може бути неможливо. Або й гірше…

— Вам пощастило сильніше, ніж ви собі можете уявити, — сказав він Пулові. — Радіаційне опромінення було на диво незначне, і нам вдалося виправити що треба у твоїй непошкодженій ДНК. Але поки ми не зробимо інших тестів, я не можу обіцяти генетичної цілісності. Тож радійте собі, але не заводьте родину, поки я не скажу «окей».

Тести забрали немало часу, і, як і боявся Андерсон, знадобилися подальші втручання. Було одне серйозне побоювання — дещо таке, через що зародок нізащо не вижив би, навіть якби перетнув межу перших кількох тижнів після зачаття, — але Мартін і Дона були бездоганні, з цілком правильною кількістю голів, рук та ніг. Вони також були гарні й розумні, і ледве-ледве уникну­ли повного розбещення з боку закоханих у них батьків, що залишилися найкращими друзями й тоді, коли через п’ятнадцять років обрали повернення до незалежності. Завдяки їхньому рейтингові суспільних досягнень, їм могли дозволити — і навіть заохочували — завести ще одну дитину, але вони вирішили не налягати на свою й без того приголомшливу легку удачу.

У цей період на особисте життя лягла й тінь однієї трагедії — такої, що шокувала все суспільство Сонячної системи. Капітан Чендлер загинув з усім своїм екіпажем, коли ядро комети, яку вони розвідували, раптом вибухнуло, знищивши «Голіаф» цілковито, так що в майбутньому знайшли лише кілька уламків. Такі вибухи — спричинені реакціями між нестабільними молекулами, що існували тільки за дуже низьких температур, — були добре відомі мисливцям на комети, і Чендлер за свою кар’єру сам кілька разів натрап­ляв на них. Ніхто так і не з’ясував точних обставин, через які такий досвідчений космонавт був заскочений зненацька.

Пул дуже сумував за Чендлером: той відігравав у його житті унікальну роль, і ніхто не міг його замінити — ніхто, крім Дейва Боумена, з яким вони розділили таку епохальну пригоду. Вони з Чендлером часто планували знову полетіти в космос разом, можливо, аж до хмари Оорта з її невідомими таємницями й нехай далекими, але невичерпними крижаними багатствами. Але якісь розбіжності в графіках завжди порушували їхні плани, тож це майбутнє залишилось у мріях і ніколи не втілилося.

Пул спромігся досягти ще однієї давньої та бажаної мети, не зважаючи на накази лікаря. Він побував на самій Землі — і одного разу більш ніж вистачило.

Його персональний транспортний засіб на вигляд був майже ідентичний з інвалідними візками, на яких їздили в його часи ті паралізовані, яким пощастило більше. Він був моторизований, а підспущені колеса дозволяли котитися помірно рівними поверхнями. Однак візок також міг літати — на повітряній подушці, підтримуваній маленькими, але дуже потужними вентиляторами. Пул здивувався, що така примітивна технологія і досі застосовується, але пристрої для контролю інерції були надто великі для такого дрібного масштабу.

Зручно сидячи в летючому кріслі, він майже не усвідомлював наростання власної ваги, поки спускався в серце Африки. А що він таки помітив, то це певну важкість дихання, хоч