Володимир Парал - Війна з багатоликим звіром

— На закінчення ще одне запитання. Чи можна вже сьогодні швидко позбутися рудого паразита?

— Безумовно. До обмеження в їжі та питті — ще й рух. Спеціальні фізичні вправи. Часом, достатньо зовсім простих…

— Саме такі дійові й енергійні вправи ми покажемо вам сьогодні в наступній частині нашої передачі. Дякуємо професорові Яніку за його підбадьорливі слова. А тепер познайомтеся з нашими співробітниками, чий комплекс вправ проти рудої недуги, показаний минулої передачі, зібрав багато відгуків. Добрий вечір, Мірко, добрий вечір, Мартіне! Так, це наші давні знайомі — Мартін Пекольд, тренер боксерської секції «Спарта», й Міра Штіговська, вчителька фізкультури з Празького району Дяблиці. Цей сеанс тривав загалом три години п’ятдесят хвилин, з нього ми передаємо змонтований дев’ятихвилинний запис…

Монтаж ПЕРШОЇ ФАЗИ: Мартін у білих гімнастичних штанях повільно обертається перед камерою. На його руках, плечах, грудях і спині добре видно дуже набубнявілі бурі смуги. Мірка вдягнена в білу майку (без явних наростів).

Мартін підстрибує на обох ногах, кидається на підлогу, знову схоплюється й підстрибує. Мірка демонструє для жінок полегшений варіант цієї вправи.

ДРУГА ФАЗА: Мартін лізе триметровою жердиною, а тоді з’їжджає нею на підлогу. В наступному кадрі Мартін повторює те саме. Його руді нарости вже втратили добру половину свого об’єму. Мірка демонструє простіші варіанти вправ для жінок.

ТРЕТЯ ФАЗА: Мартін старанно підтягується на турніку. Його нарости ще дужче зменшились. Мірка показує аналогічні вправи для жінок.

Мартін віджимається на шведській стінці, Мірка при цьому б’є його по грудях і спині ракеткою для пінг-понгу доти, доки зникають рештки рудої висипки.

Музика. Мірка й Мартін кланяються й легким пружним кроком зникають.

— Ви дивилися передачу «Медична консультація», яка виходить в ефір щочетверга. А тепер надаємо слово нашій студії у Брно, яка приготувала для вас повторення популярної оперети «Перли панни Серафінки».

В останній тиждень перед Різдвом усі мешканці впорядковували місто. Вантажні машини, платформи, трактори й причепи всіх підприємств, об’єднані в одну колону, яка безупинно вивозила до вугільних шахт за містом бежевий пил.

Взявши граблі й лопати, ми зібралися на підприємствах, центрах ТСЗ або просто на вулицях перед своїми будинками і енергійно взялися за роботу. П’ятдесят рук швидко навантажували машину, а доки вона поверталася, всі ми розчищали купи пилу, що меншали на очах…

Багато хто спочатку боявся вдихати цю гидоту, вживав марлеву пов’язку або хоча б змочував носовичок, проте за кілька днів це вже стало не потрібно, оскільки саме рух лікує гніду недугу… А руху в нас усіх тепер вдосталь, до того ж перебування на свіжому повітрі, очищеному першими морозами, а на роботі і вдома — у веселій компанії, в якій нема ні бажання, ані часу на перелякане споглядання себе в замкненій ванній.

Ніби у великому спільному садку, на вулицях мигтіли лопати, граблі, заступи й тачки, повертаючи місту привабливість (яку багато хто з нас уперто не визнавав). Всі вже по-дитячому нетерпляче дожидали Різдва, коли все повинно бути, як цукерочка, й дивувалися, скільки можна встигнути, якщо працювати з ентузіазмом.

Закінчивши прибирати вулиці, ми відразу взялися впорядковувати власні квартири, змінивши лопати на віники й ганчірки. Всі рачкували по підлогах та спиналися на вікна. Під час роботи ми жартували, мовляв, наші тіла перебувають у постійному русі, ми їмо просту їжу й потроху (все краще зберігаємо на Різдво), без пива (яке також ощадимо для свята), без сигарет (яких і досі обмаль) і міцно спимо в ненапалених спальнях. Це і є здоровий спосіб життя. Від рудих смуг, жил та шишок лишилися після кількох днів напруженої передріздвяної роботи тільки ледь помітні прищики.

До кінця тижня все місто прибрало ошатного вигляду, а майже в усіх нас очистилася шкіра. Але найдивовижнішим було те нове й світле, що протягом цих днів загального ентузіазму, самовідданості та рішучості з’явилося в кожному з нас. Добре, якби так лишилося назавжди.

Різдво… прибрані ялинки, сховані до часу подарунки, смажені коропи, запах ваніліну, сяючі очі дітлахів, очікування дзвоника в передпокої, час несподіванок, радощів і любові, старовинних колядок, давніх звичаїв, запалених свічок і бенгальських вогнів… З’являється сила-силенна наїдків, бутербродів, величезних тортів і салатів з майонезом, пляшок пива й вина, а ще горіхи, яблука, помаранчі, інжир, ананаси, ром, пунш, сливовиця, солодкі лікери (а також риб’ячі кістки, що застряють у горлі, підпалені гардини, шлункові корчі й напади жовчного міхура).

З раннього ранку 24 грудня кухні комунальних квартир (енергетичні обмеження ТСЗ діяли й далі) почали продукувати неймовірну кількість усіляких страв на різдвяні дні. Розжарені й перевантажені газові та електричні плити відпочивали по кілька хвилин, коли допечену гуску Бімонів спішно змінював щойно приготовлений різдвяний коровай Роганів, а шматок сирої свинячої грудинки Ріти Недомової нетерпляче насувався на ванільні рогалики, які Тіна Трнкова з любов’ю робила для Тібора.

Розпашілі жінки в бігуді збивали яйця, товкли горіхи й вимотували з себе нерви, а чоловіки у спортивних костюмах чистили коропів, підрізали ялинки і крадькома попивали пиво.

Увечері голова Станіслав Бімонь приніс до «клубу» комунальної квартири пластикову ялинку й запалив на ній різнокольорові лампочки. Але сьогодні «клуб», Звісно, нікого не цікавив: якщо не ввесь час, то бодай святвечір проведемо вдома. А натомлені жінки все носили й носили паруючі миски з вишуканими наїдками, щоб почастувати потім своїх рідних у сутінках промерзлих помешкань.

— Давайте потім посидимо разом у теплі й світлі, — запрошував їх Станіслав, присвічуючи в коридорі ліхтариком. Але всі відмовились, тож біля штучної ялинки в клубі він та Леона лишились удвох.

— Сподіваюся, ми теж не стовбичитимемо тут цілу ніч! — сказала по вечері Леона.

— Може, всі ще повернуться…

— Дуже їм цікаво дивитися на нашу зелену синтетику, коли в кожного — справжня ялинка, яка виросла в лісі. Хіба не можна було запалити бодай одну справжню свічку?