В. М. Куц - Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.

відповідальності за нормами Розділу ІХ Загальної частини КК України (загальне звільнення) чи за відповідними статтями Особливої його частини (особливе звільнення) кримінальну відповідальність застосовувати неможливо (при обов’язковому звільненні) або недоцільно (при факультативному звільненні). 2.4. Механізм застосування кримінальної відповідальності та роль прокуратури в його реалізації

Процес реагування на вчинений злочин утворює самостійну систему заходів, які вживаються у певній послідовності. Оскільки, як зазначалося, головним засобом такого реагування, як і спеціальної протидії злочинності взагалі, є кримінальна відповідальність, механізм її застосування чи відмови від застосування уособлює механізм спеціальної протидії злочинності. Його утворюють послідовно здійснювані в межах кримінально-процесуальної форми такі складові:

1) притягнення до кримінальної відповідальності;

2) покладання кримінальної відповідальності;

3) реалізація кримінальної відповідальності.

2.4.1. Притягнення особи до кримінальної відповідальності та роль прокуратури у його здійсненні

Перший комплекс заходів застосування кримінальної відповідальності найчастіше розпочинається з виявлення злочину та його розкриття, тобто встановлення ймовірного суб’єкта його вчинення. Виявленню підлягає не лише вчинений закінчений злочин, а й готування та замах на його вчинення.

Після цього розпочинається процес притягнення підозрюваного у вчиненні злочину суб’єкта до кримінальної відповідальності, яке часто ототожнюють із її застосуванням. Насправді притягнення до кримінальної відповідальності – це ні що інше, як процес збору доказів винуватості суб’єкта у вчиненні злочину. Саму ж його вину у цьому встановлює лише суд на наступному етапі кримінально-правового реагування на вчинення злочину. При цьому уповноважені суб’єкти, які здійснюють притягнення до відповідальності, можуть вважати підозрюваного чи обвинувачуваного винним у скоєнні злочину, але їхня думка є лише фактом їх власного внутрішнього переконання і не має жодного кримінально-правового значення.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року № 9–рп/99 (справа про депутатську недоторканність):

«... б) притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності;

в) притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину».

2.4.2. Покладання кримінальної відповідальності та роль прокуратури у його здійсненні

Після притягнення до відповідальності настає черга покладання кримінальної відповідальності на суб’єкта його вчинення або відмова від цього. Академік Ю.В. Баулін зазначає: «... органи державної влади спершу притягують особу до кримінальної відповідальності, а потім покладають на неї таку відповідальність». При цьому закон дає змогу за наявності законних підстав взагалі відмовитися від покладання відповідальності на суб’єкта, застосувавши до нього так зване звільнення від кримінальної відповідальності.

Покладання кримінальної відповідальності є головною, власне матеріально-правовою складовою механізму застосування кримінальної відповідальності.

Єдиний суб’єкт покладання кримінальної відповідальності відповідно до Конституції України та галузевого законодавства України – суд. Зміст покладання кримінальної відповідальності складає діяльність суду із здійснення засудження суб’єкта, притягнутого до такої відповідальності з визначенням виду й міри обмеження чи позбавлення його певних благ (або без такого). Стосовно початку засудження виникають суперечки. Дехто вважає, що така діяльність розпочинається в дорадчій кімнаті, де суд готує текст обвинувального вироку. На нашу думку, вона розпочинається раніше, а саме в момент проголошення прокурором обвинувальної промови. Вже з цього часу у суддів починає складатися думка про кримінальну відповідальність обвинувачуваного, її вид і міру.

Роль прокуратури у покладанні судом кримінальної відповідальності на особу, визнану винною у вчиненні злочину, полягає в реалізації конституційної функції підтримання державного обвинувачення в суді (п. 1 ст. 121 Конституції України).

2.4.3. Реалізація кримінальної відповідальності та роль прокуратури у її здійсненні

Після покладання відповідальності розпочинається її реалізація, тобто реальне буття встановлених законом та визначених обвинувальним вироком суду у конкретній справі форм цієї відповідальності, головною серед яких лишається покарання.

Суб’єктами реалізації кримінальної відповідальності переважно є органи кримінально-виконавчої системи. Деякі з видів покарання реалізуються з участю інших інституцій, наприклад, види громадських робіт, що повинні виконуватися засудженими до них особами, визначають органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 56 КК України).

Роль прокуратури в реалізації кримінальної відповідальності полягає у виконанні нею конституційної функції нагляду за виконанням судових рішень у кримінальних справах (п. 4 ст. 121 Конституції України).

У наказі Генерального прокурора України від 12 квітня 2013 року № 7 гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян» зазначається, що з метою удосконалення організації роботи та підвищення ефективності наглядової діяльності органів прокуратури України за додержанням вимог Конституції України, кримінально-виконавчого законодавства, міжнародних норм і стандартів поводження з ув’язненими та засудженими, ратифікованих Україною, дотримання їх прав, керуючись ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», першому заступнику та заступникам Генерального прокурора України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, керівникам структурних підрозділів апаратів, міським, районним, міжрайонним прокурорам, районним у містах, спеціалізованим прокурорам з нагляду за додержанням законів у транспортній та воєнній сферах належить забезпечити організацію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Відповідальність за стан організації роботи на цьому напрямі покладається безпосередньо на перших керівників прокуратур, а в регіонах, де функціонує два або більше слідчих ізоляторів, також на одного із заступників прокурора обласного рівня.

Безпосереднє виконання обов’язків щодо нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальному провадженні, а також