Девід Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

збереться новий з’їзд, то продовжував би виконувати функції генерального секретаря, контролювати партійне майно й навіть був би здатний створити нову партію. Консерватори не могли звільнити Горбачова, а він їх — міг.

Більшість членів ЦК були в опозиції до Горбачова, але їм був потрібен час, щоби згуртуватися проти нього. Тому 332 голосами проти 13 вони проголосували за виключення з порядку денного питання про відставку. Пленум продовжив свою роботу, обговорюючи проблеми економіки та національних конфліктів. І все ж таки усім було ясно, що усунення Горбачова з посади генерального секретаря є питанням найближчого майбутнього.

Влітку демократичні сили, випущені на волю політикою Горбачова, стали загрозою для нього самого. Не бажаючи вдаватися до масових репресій і не маючи змоги зберегти без них радянську систему, він цілком присвятив себе збереженню тих своїх функцій і можливостей, які ще можна було зберегти в цій новій політичній ситуації.

Минали тижні, й Горбачов стало просувався вперед у спільній із Єльциним роботі над новим союзним договором, який передавав республікам істотну частку повноважень.

Горбачов готував також проект нової програми партії, який передбачав відмову від усіх традиційних комуністичних позицій. У проекті було засуджено «злочини сталінізму», підтримана приватна власність і передбачено політичний плюралізм, релігійну толерантність і верховенство права.

У червні Єльцин абсолютною більшістю голосів виборців був обраний президентом Росії і 10 липня в Палаці з’їздів офіційно заступив на посаду як перший російський президент. За десять днів після того він видав указ про заборону діяльності партійних організацій на підприємствах і в установах. Цей наказ, якого не зміг скасувати Горбачов, загрожував позбавити партію її організаційної основи.

Тим часом у партії запанувала похмура атмосфера. Коридори ЦК, і до того не дуже багатолюдні, тепер майже спорожніли. З канцелярій почали звільняти друкарок, із буфету зникли столові прибори та продукти.

На липневому пленумі було представлено і затверджено «для опублікування» програму партії, що фактично не залишало сумнівів щодо її майбутнього. Однак найважливішим питанням було визначення дати партійного з’їзду. Консерватори в партії були переконані, що єдиним шансом урятувати партію та Радянський Союз є усунення Горбачова, але це можна було зробити лише на з’їзді, який вони прагнули провести якомога швидше. Натомість Горбачов хотів від термінувати цю подію, щоби зміцнити свій союз із Єльциним, завершити роботу над союзним договором і розколоти партію на своїх умовах.

Консерватори запропонували призначити з’їзд на вересень, але Горбачов, пославшись на потребу дочекатися завершення жнив, наполіг на грудні або січні, і вони, згнітивши серце, погодилися.

Тепер консерватори були впевнені в невідворотності усунення Горбачова. Проте 2 серпня той оголосив, що Росія, Узбекистан і Казахстан готові підписати союзний договір 20 серпня, що фактично означало припинення існування СРСР. Наслідком цього оголошення стало приготування армії, КДБ і уряду до державного перевороту, який розпочався — без участі партії — через сімнадцять днів.

О 9:30 ранку 19 серпня танки були вже на вулицях Москви. Олег Шейнін (який керував партією за відсутності Володимира Івашка, заступника генерального секретаря, що одужував тоді після операції на горлі) скликав засідання секретаріату в будівлі на Старій площі. Секретарі ЦК запитували про здоров’я Горбачова, який у цей момент був ув’язнений на своїй дачі у Форосі. Відповіді були ухильні. Потім усім роздали текст шифрограми, яку збиралися розіслати місцевим парторганізаціям: вона містила рекомендацію «залучати комуністів до діяльності Надзвичайного комітету».

Атмосфера в будівлі ЦК стала на диво спокійною. Багато співробітників, яким більше не було чого робити, стали дивитись у своїх кабінетах передачі CNN про переворот. Вони побачили першу прес-конференцію керівників заколоту і натовп, що оточив танки на московських вулицях.

О 17-й годині до ЦК привезли каретою «швидкої допомоги» Івашка. Наступного дня місцевим парткомам було надіслано ще одну телеграму із запитанням про настрої громадян. Засідань, реакції чи пояснень ЦК більше не було. Партійні чиновники, як і мільйони громадян, стежили за подіями по радіо й телебаченню.

Проте, коли стало очевидним, що заколот практично провалився, будівлею на Старій площі прокотилася хвиля таємного страху. Народ звик до тотального панування партії в усіх аспектах радянського життя, тож у нього були всі підстави припустити, що і цей переворот був справою рук КПРС.

Отриманий 23 серпня наказ звільнити приміщення на Старій площі приголомшив членів ЦК. Коли перші чиновники залишали будівлю через головний під’їзд, їхні сумки та портфелі обшукувала міліція. Невдовзі всі під’їзди будівлі, крім виходу на вулицю Куйбишева, були заблоковані. Всіх, хто виходив звідти, натовп, поділений навпіл і стримуваний міліцією, пропускав вузьким «коридором ганьби» й супроводжував вигуками: «Мерзотники!»; «Падлюки!»

У той час, як працівники ЦК під дощем втікали від розлюченого натовпу, Горбачов входив до Білого дому, щоби разом із Єльциним постати перед Верховною Радою Росії. У залі Єльцин спонукав Горбачова прочитати записи, зроблені під час серпневого засідання Ради Міністрів, на якому міністри (всі вони були членами партії) переважною більшістю підтримали заколот.

Потім Єльцин вийняв якийсь документ і сказав: «Тепер, щоби трохи перепочити, дозвольте мені підписати указ про заборону діяльності Комуністичної партії РРФСР». Горбачов відповів: «Борисе Миколайовичу... Я не знаю, що Ви тут підписуєте. Це недемократично — забороняти цілу партію через злочини кількох людей». Єльцин не звернув на ці слова уваги й підписав документ під оплески депутатів.

Тепер Горбачов був єдиною людиною в Радянському Союзі, здатною захистити комуністичні партії СРСР і Росії. Він усе ще був радянським президентом і міг скасувати указ Єльцина і спробувати використати армію та КДБ для відновлення контролю над країною. Однак із урахуванням досвіду заколотників, Горбачов не міг бути впевненим в успіху. І він вирішив підтримати Єльцина.

Вранці 24 серпня радянське радіо передало заяву Горбачова, в якій він сказав, що, зважаючи на свою бездіяльність під час заколоту, партія має ухвалити «важке, але чесне рішення про саморозпуск», а також повідомив, що склав повноваження генерального секретаря і віддав розпорядження про конфіскацію державою всього партійного майна.

Поки Горбачов виступав, міліція та солдати МВС почали оточувати всі головні будівлі Комуністичної партії у Москві, стримуючи розгніваний народ. Таким чином, через 73 роки після захоплення влади більшовиками кривава, безумна і сюрреалістична доба комуністичного правління в Радянському Союзі нарешті завершилася.

4

ШУКАЧІ ПРАВДИ

Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.

Євангеліє від Матвія. 25:29

МОСКВА, КВІТЕНЬ 1988 РІК

Щовечора великі юрби народу заповнюють просторий Московський аеровокзал — термінал для автобусів до московських