Іван Петрович Котляревський - Енеїда

сей перервать.

[129] На сей-то час Ютурна-мавка

В рутульський подоспіла строй;

І там вертілася, як шавка,

І всіх скуйовдила собой.

Камерта вид на себе взявши,

Тут всіх учила, толковавши,

Що сором Турна видавать;

Стид всім стоять, згорнувши руки,

Як згине Турн, терпіти муки,

Дать шиї в кандали ковать.

[130] Все військо сумно мурмотало,

Сперва тихенько, послі в глас

Гукнули разом: «Все пропало!»

Щоб розмир перервать в той час.

Ютурна фиглі їм робила,

Шпаками кібця затровила,

І заєць вовка покусав.

Такії чуда небувалі

Лаврентці в добре толковали,

Тулумній к битві підтруняв.

[131] І перший стрелив на троянців,

Гиллипенка на смерть убив;

А сей був родом із аркадців,

То земляків на гнів підвів.

Отак оп’ять зірвали січу!

Біжать один другому встрічу,

Хто з шаблею, хто з палашем;

Кричать, стріляють, б’ють, рубають,

Лежать, втікають, доганяють;

Все вмиг зробилось кулішем.

[132] Еней, правдивий чолов’яга,

Побачивши такий нелад,

Що вража, зрадивши, ватага

Послать фрігійців дума в ад,

Кричить: «Чи ви осатаніли?

Адже ми розмир утвердили!

Ми з Турном поб’ємось одні».

Но відкіль стрілка не взялася

І спотиньга в стегно вп’ялася,

І кров забризкала штани.

[133] Еней од рани шкандибає

В крові із строю в свій намет;

Його Асканій проводжає,

Либонь, і під руку ведеть.

Уздрів се Турн, возвеселився,

Розприндився і розхрабрився

І на троянців полетів:

То б’є, то пха або рубає,

Із трупів бурти насипає,

Хоть би варить на сто котлів.

[134] І перших Філа, Тамаріса

На землю махом поваляв;

Потім Хлорея, Себаріса,

Мовби комашок, потоптав;

Дерету, Главку, Ферсілогу

Поранив руки, шию, ногу;

Навік каліками зробив.

Побив багацько Турн заклятий,

Не трохи потоптав зикратий,

В крові так, мов в багні, бродив.

[135] Коробилась душа Енея,

Що Турн троянців так локшив;

Стогнав жалчіше Прометея,

Бо був од рани єлє жив.

Япид, цилюрик лазаретний,

Був знахур в порошках нешпетний,

Лічить Енея приступав:

По локті руки засукає,

За пояс поли затикає,

Очками кирпу осідлав.

[136] І зараз приступивши к ділу,

Він шпеник в рані розглядав;

Прикладовав припарки к тілу

І шилом в рані колупав.

І шевську смолу прикладає,

Но все те трохи помагає;

Япид сердешний чує жаль!

Обценьками питавсь, кліщами,

Крючками, щипцями, зубами,

Щоб вирвать проклятущу сталь.

[137] Венери серце засвербіло

Од жалю, що Еней стогнав;

Підтикавшись – ану за діло;

І Купідончик не гуляв.

Шатнулись, разних трав нарвали,

Зцілющої води примчали,

Гарлемських капель піддали,

І, все те вкупі сколотивши,

Якісь слова наговоривши,

Енею рану полили.

[138] Таке лікарство чудотворне

Боль рани зараз уняло,

І стрілки копійце упорне

Без праці винятись дало.

Еней наш знову ободрився,

Пальонки кубком підкрепився,

В пайматчину одігся бронь.

Летить оп’ять врагів локшити,

Летить троянців ободрити,

Роздуть в них храбрості огонь.

[139] За ним фрігійські воєводи,

Що тьху, навзаводи летять;

А військо – в потоках як води

Ревуть, все дном наверх вертять.

Еней лежачих не займає,

Утікачів нізащо має,

А Турна повстрічать бажа.

Хитрить лукавая Ютурна,

Яким би побитом їй Турна

Спасти од смертного ножа.

[140] На хитрості дівчата здатні,

Коли їх серце защемить;

І в ремеслі сім так понятні,

Сам біс їх не перемудрить.

Ютурна з облака злетіла,

Зіпхнула братня машталіра

І стала коней поганять;

Бо Турн ганяв тогді на возі,

Зикратий же лежав в обозі,

Не в силах бігать ні стоять.

[141] Ютурна, кіньми управляя,

Шаталась з Турном між полків,

Як од хортів лиса виляя,

Спасала Турна од врагів.

То з ним наперед виїзжала,

То вмиг в другий кінець скакала,

Но не туда, де був Еней,

Сей бачить хитрость тут непевну,

Трусливость Турнову нікчемну,

Нап’явсь в погонь зо всіх гужей.

[142] Пустивсь Еней слідити Турна

І дума з ока не спустить;

Но мавка хитрая Ютурна

І тут найшлася кулю злить.

К тому ж Мессап, забігши збоку,

Зрадливо, зо всього наскоку,

Пустив в Енея камінець;

Но сей, по щастю, ухилився

І камінцем не повредився,

З султана ж тілько збивсь кінець.

[143] Еней, таку уздрівши зраду,

Великим гнівом розпаливсь;

Гукнув на всю свою громаду

І тихо Зевсу помоливсь.

Всю рать свою вперед подвинув

І разом на врагів нахлинув,

Велів всіх сікти та рубать.

Пішли латинців потрошити;

Рутульців шпиговать, кришити

Та ба! Як Турна б нам достать.

[144] Тепер без сорома признаюсь,

Що трудно битву описать;

І як ні морщусь, ні стараюсь,

Щоб гладко вірші шкандовать,

Та бачу по моєму виду,

Що скомпоную панихиду.

Зроблю лиш розпис іменам

Убитих воїнів на полі

І згинувших тут по неволі

Для примхи їх князьків душам.

[145] На сей баталії пропали:

Цетаг, Танаїс і Толон;

Од рук Енеєвих лежали

Порізані: Оніт, Сукрон.

Троянців Гілла і Аміка

Зіпхнула в пекло Турна піка…

Та де всіх поіменно знать?

Там вороги всі так змішались,

Стіснились, що уже кусались,

Руками ж нільзя і махать.

[146] Як ось і сердобольна мати

Енею хукнула в кабак,

Велів, щоб штурмом город брати,

Рутульських перебить собак.

Столичний же Лаврент достати,

Латину з Турном перцю дати;

Бо цар в будинках ні гу-гу.

Еней на старших галасає,

Мерщій до себе їх ззиває

І мовить, ставши на бугру:

[147] «Моєї мови не жахайтесь

(Бо нею управля Зевес)

І зараз з військом одправляйтесь

Брать город, де паршивий пес,

Латин зрадливий, п’є сивуху,

А ми б’ємось зо всього духу.

Ідіть паліть, рубайте всіх;

Громадська ратуш, зборні ізби

Щоб наперед всього ізслизли,

Амату ж зав’яжіте в міх».

[148] Сказав, і військо загриміло,

Як громом, разним оружжям;

Построїлось і полетіло

Простесенько к градським стінам.

Огні через стіну шпурляли,

До стін драбини приставляли

І хмари напустили стріл.

Еней, на город руки знявши,

Латина в зраді укорявши,

Кричить: «Латин вина злих діл».

[149] Якії в городі остались,

Злякались од такой біди,

І голови їх збунтовались,

Не знали, утікать куди.

Одні тряслись, другі потіли,

Ворота одчинять хотіли,

Щоб в город напустить троян.

Другі Латина визивали,

На вал полізти принуждали,

Щоб сам спасав своїх мирян.

[150] Амата, глянувши в віконце,

Уздріла в городі пожар;

Од диму, стріл затьмилось сонце;

Напав Амату сильний жар.

Не бачивши ж рутульців, Турна,

Вся кров скипілася зашкурна,

І вмиг царицю одур взяв.

Здалося їй, що