Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

до своєї небезпечної праці, бойовики СБ часто забували про особисту обережність. Через це, квартируючи в дуже небезпечному місці, здібний і відважний бойовик Сова потрапив у ворожий полон. Ворожа група численністю біля тридцяти осіб оточила його квартиру, а четверо зробило засідку в сінях. Вони наскочили на виходячого з хати Сову й ударами наганів звалили його з ніг. Два друзі Сови пробили собі автоматами дорогу через вікно на подвір'я й вискочили з оточення, залишивши двоє трупів.

Сову піддали тортурам, при допомозі яких намагалися одержати інформацію, й Сова вдався до хитрощів. Сказав, що знає тільки один бункер, де перебуває надрайоновий провідник СБ, і більше нічого. Для своєї «зради» він вибрав розкопану порожню діру біля лісу в досить безпечному для ворогів місці, щоб їх туди можна було заманити. Сова сподівався, що коли опиниться з ворогами на терені діяння УПА, то, може, для нього знайдеться якийсь рятунок.

І справді, вороги далися піймати на цей гачок. Дві вибірні сотні ворожого війська із закутим у кайдани Совою прийшли до «головної квартири» Служби Безпеки, але побачили, що Сова їх обдурив, і завернули в напрямі Сяну. В той час поблизу не було відділів УПА, а закованому Сові втекти також не вдалося, тож він мовчазний і вищий від усіх на цілу голову вертав до Динова на дальші муки.

Паром на Сяні був знищений упівцями вже давно, й ворог мусив переправлятися через ріку малими човнами. Сова постановив, що за Сяном вороги його вже не матимуть, раптовим рухом розгойдав човен, перекинув і в кайданах почав плисти за течією. Зчинився переполох. Одні човни заходилися рятувати потопаючих вояків, а другі погнали за Совою. Вже близько корчів Сова дістав автоматну серію і так по-геройському закінчив своє життя…

Уже згадувалося, що про УПА ходили фантастичні поголоски по цілій Польщі. «Тридцять тисяч» упістів перейшло з Волині, за Сяном оперує «дивізія» Різупа й т. д. Навіть командування комуністичної польської армії мало дуже скромні інформації про відділи УПА. Багато інформацій поляки одержали щойно від зрадника Вишинського, який подав їм число діючих у цілому Закерзонні повстанців на п'ять тисяч чоловік. Проти них ворог мав на оборонних базах, розкинених від Ярослава аж до словацького кордону, дві дивізії. Дізнавшись про хоча б приблизний кількісний стан УПА, Варшава почала натискати на свої полки, щоб змусити їх до акції. На одну з таких акцій вирвався «відважний» полк із Бірчі, перейшовши в ранніх годинах села Липу й Жогатин у напрямі Явірника Руського. Про наступ на ліси вороги покищо не думали.

Розділ 15. БІЙ В ЯВІРНИКУ

Сотня Громенка квартирувала цієї ночі в Явірнику Руському, маючи намір удень відійти до лісу. Ранком почав падати теплий дощ, і командир зарядив постій у селі. Біля дев'ятої години стежа донесла про ворожий підхід до села. Сотня була приведена у стан повної бойової готовости, а через кілька хвилин прийшов наказ вийти зі села й зайняти бойові становища за ним.

Поляки підходили дуже обережно, бо не мали певности, чи сотня квартирує в селі. Не йшли просто на село, а використали глибоку польову доріжку, яка тяглася майже паралельно із селом на віддалі кількох сотень кроків. Повстанці добре бачили ворожих вояків, що почали займати позиції вздовж села від сторони Борівниці.

При самому кінці села доріжка скручувала просто до нього. Тут ворог затримався, зайнявши становища, а доріжкою до села вислав стежу. Бойові позиції для обидвох сторін були дуже добрі. Сотня зайняла вигідну лінію поза деревами, плотами й ровами, маючи природну охорону і прикриття, а ворог розташувався на становищах оборонного характеру.

Поміж бойовими позиціями знаходилося чисте поле зі схилом до села. Вороги бачили досить великий рух у селі, бо жінки заганяли худобу поза хати й носили із криниць воду на випадок вогню.

Повстанці лежали на своїх становищах, переморгувалися між собою і чекали на початок привіту червоних «тадків», «яськів» та «зигмунтів». Сотенний вислав один рій через село Рибне, щоб зайти ворога ззаду й відчинити по ньому вогонь. Цей обхід вимагав приблизно годину часу.

Навпроти доріжки, що скручувала до села і якихось древніх мурів, зайняла становище чота Іменного. Найкращий обстріл цієї доріжки мав кулеметник Слива, й коли з-за закруту показалася ворожа стежа, він підпустив її ближче, а тоді скосив усю цільною чергою. Щойно тепер ворог переконався у присутності повстанців у селі й відкрив по цілій линії вогонь. У відповідь йому сипнула оловом сотня, а потім замовкла й чекала на ворожий наступ.

Не знаючи думки Смика, Бук заклався з ним на папушку тютюну, що вороги не наступатимуть, і спитав його:

- Як ти думаєш, буде наступ?

- Ні, не буде, - тоном знавця відповів Смик.

- Добре! Я також кажу, що не буде.

Заклад не вийшов.

На лівому крилі почулася московська лайка й вигуки «Впєрйод!», а за ними слідувала польська команда «До пшоду!» й почався ще сильніший вогонь. Але «до пшоду» ніхто не йшов. Поляки стріляли з оборонних позицій, мовби не чуючи команди про наступ.

Раптом якийсь відважний капітанчик…у червоній накидці вискочив із доріжки на чисте поле й почав кумедно вимахувати обидвома руками у сторону села. Від цих рухів накидка розпростерлася й надала йому вигляду величезного метелика. Запінившись під люті, капітан верещав несамовито:

- До пшоду! До пшоду!!!

Одначе страх перед упівцями був далеко сильніший від його команди. Ніхто й не думав наступати. Справа кінчилася тим, що «червоний метелик» звалився на землю від повстанської кулі, і його служба комуні урвалася.

Побачивши це, вороги знялися з лінії і дременули навтікача, а їм услід полетіли кулі рою Ґонти, ще збільшуючи швидкість їхніх ніг.

- Знову буде кілка тижнів спокій, - говорили між собою повстанці.

Саме у цьому часі до відділу був призначений новий курінний - командир Байда, перенесений зі штабу команди Рена. Байда - чоловік середнього росту, бльондин, дуже зрівноважений і спокійний, трохи мовчазний. До жартів неохочий, зате дуже любив дисципліну. Признання потверджував легкою усмішкою. Він - колишній командир сотні УПА, оперуючої ще за часів німецької окупації, з якою він пробився через переходячий большевицький фронт. Сам родом із Полтавщини й був старшиною червоної армії, ряди якої залишив іще в 1941 році й пірнув у вир національної боротьби за Україну.

Спостерігаючи збоку командира Байду та його інтелігентну поведінку і знаючи добре дуже низький рівень поведінки старшин червоної армії, було важко повірити в те, що новий курінний вийшов із совєтської школи. Виглядав радше на випускника військової