Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

не втікало від тих «бандитів», а, довідавшись, що відділ УПА знаходиться в його терені, приходило масово, спеціяльно молодь, щоб подивитися на тих бандерівців, які мали відвагу ставити спротив комуністичній імперії, очолюваній кривавим деспотом Сталіном. Інколи доводилося упістові із фанатами, автоматом на плечах і пістолетом при боці танцювати на забаві з гарною полькою.

Із приходом весни частіше курсували зв'язкові поміж Головним Командуванням УПА і Проводом ОУН на Заході. Про доцільність бою в Бірчі велося багато дискусій, але щойно тепер дійшлося до переконання, що він таки був доцільний. Від того часу вже минуло п'ять місяців, а про ворожу акцію загального знищення відділів УПА не було навіть і мови. Лише відважніші польські старшини, а може гнані командою, заходили дещо глибше в терен акцій УПА. З такими групами сотня Громенка звела успішні бої в Порубах, Володжі та Улючі, після чого ці околиці на деякий час були зовсім спокійні.

З невідомих ближче причин командування сотні Громенка вирішило зробити Великодні Свята 1946 року у приватній атмосфері серед струнких смерек Яблунівського лісу. Для цієї цілі прибрали престіл, приготували столи й лавки та доставили необхідні харчі. На малій галявині була переведена збірка, сотенний відібрав звіт, і капелян Кадило почав Великодню Службу Божу.

Від часу перенесення доктора Шувара до іншої сотні диригентом сотні Громенка став ройовий Лоза, а інколи перебирав диригентуру сам сотенний. Сьогодні настрій усіх був дуже святковий, а тепле проміння сонця огрівало повстанців на галявині. Всі вони мали мрійний вигляд, і не тяжко було догадатися, куди летіли їхні думки.

До сотні почали сходитися несподівані гості. Прибуло кількадесят працівників цивільної сітки, з'явилися боївка СБ Петі й санітарна служба, а за ними прийшло цивільне населення. Молоді дівчата принесли в кошиках паски й писанки, обдарували ними стійкових, потім ставали трохи здаля за вишикуваною сотнею. А коли залунало «Христос Воскрес!». на допомогу сотенному хорові прийшли сильні дівочі голоси, й повстанці одразу повеселішали.

Капелян Кадило виголосив святочну проповідь. Вона була бадьора й весела, як і сьогоднішній день Христового Воскресіння. Потім посвятив паски, й почалося великоднє прийняття, яке мало тривати аж до вечора. Господарський відділ навіть придбав кілька пляшок доброї заправки на столи, що були заставлені пасками, ковбасами, яйцями і хріном, а тепер до них іще долучилися крашанки, писанки, сир і бурячки.

Після спільної молитви «Отче Наш» почалася роздача свячених яєць. Перший склав святочні побажання капелян Кадило. Він розцілувався з командиром Громенком і почтом, а решті сказав:

- Христос Воскрес! Не можу вас усіх поцілувати, але бажаю Веселих Свят і всього найкращого!

Зголоднілі повстанці на цю хвилину тільки й чекали. На заклик отця Кадила всі повстанці - католики і православні - мали спільну сповідь, одержали відпущення гріхів, а тепер при столах почалися поцілунки, спеціяльно там, де сиділи запрошені дівчата. Молоді роки й запашне лісове повітря сприяли тому, що в повстанців з'явилися вовчі апетити. Людські голоси притихли, й чутно було тільки стукіт виделок і тарілок. Отець Кадило в товаристві охорони СБ відійшов до котрогось села правити Богослуження. а повстанці весело і з жартами та співами святкували цей великий день.

До сотні доходило щораз то більше людей, їх напевно притягали веселі пісні, що народжувалися між смереками, линули понад села і стихали ген-ген далеко в лісах. Перед сотенним, який тепер диригував, стояв дуже великий хор. Співали також і дівчата, так що кожна пісня виконувалася чотирма голосами. Дехто грав у м'яча, а сотенні артисти давали нашвидку приготовану ревію. «Аси» сотні також мали веселий час. Тут кружляли пляшки з «чорною кавою» й чулися дотепні жарти. Головні ролі тепер грали друзі Бартель, Петя і «Ясьо Макальондра» зі Львова.

А сонце чомусь поспішало як ніколи, котилося до заходу й уже освітлювало тільки верховіття дерев. Нараз пролунав різкий свисток, заповідаючий збірку. Сотня вимаршувала в одну сторону, а гості порозходилися по хатах.

Терен був далі спокійний. Селяни працювали на ріллі, а відділи УПА квартирували по лісах і селах, не раз навіть забуваючи, в яких обставинах вони живуть. Зв'язки з ворожою територією були мінімальні. Економічну частину пристосували до самовистачальности, й це було дуже успішне. Зв'язок і розвідка йшли своїми законспірованими дорогами, а деякі торговельні виміни часто велися при і півпраці з АК.

Досі на цьому терені не було проявів дезертирства, а зради або провокації траплялися дуже рідко. Аж тут одного дня неначе грім із ясного неба сталася велика зрада людини, займаючої досить високе становище - надрайонового господарчого. Він знав багатьох осіб на різних постах, розташування численних магазинів зі зброєю, харчами й умундируванням, а також місця деяких підземних криївок та шпиталів.

І от цей чоловік, псевдо-Вишинський, десь біля тридцятки віком, зрадивши, перейшов до ворогів. Йому причепили бляшку і зробили його поручником польської поліції. Коли б вороги були відважніші, то могли б наробити багато лиха цілому визвольному рухові в цій околиці. Батько Вишинського сидів у Перемишлі в тюрмі і, здається, через нього вороги дісталися до сина. Намовляли Вишинського, щоб той ішов на різні, ним зраджені, пункти, але ця намова не вдалася. Йому ще повністю не довіряли, але й не могли нічого провірити, бо боялися відділів УПА. Проте дуже швидко знані Вишинському магазини і шпиталі були перенесені в інші місця, а бункери заміновані.

Через кілька тижнів поляки наважилися зробити наскок на один із таких бункерів під Перемишлем, біля Зеленки, але втратили трьох вояків, яких розірвала міна.

Надрайоновий провідник Служби Безпеки сказав, що велике щастя полягає в тому, що цей підлий тип не робив подвійної роботи. Він користувався великою свободою дій, і якби був залишився далі при УПА та рівночасно став донощиком ворога, то його важко було б викрити.

Поруч із великою активністю більших розмірів з'єднань УПА, в акціях брали участь і менші підвідділи - чоти й рої. Вони висаджували мости, здобували зброю, харчі, ліки і шкіру або ліквідували десь станицю ворожої міліції після кількакратних упімнень про стримання від переслідувань українського населення, яке ще залишилося за Сяном.

Траплялися випадки співпраці. Наприклад, у селі Н. комендант польської міліції був членом АК і тісно співпрацював із СБ. Власне бойовики Служби Безпеки виконували найнебезпечніші завдання й акції у ворожому запіллі. Інколи вони були у військових одностроях і діяли малими групами вночі, іншим разом виступали в цивільних убраннях, маючи підроблені документи, а в кишені нерозлучний пістоль. Вони переїжджали або проходили десятки кілометрів по ворожій території, виконуючи ті чи інші запляновані акції.

Звикнувши