Леся Українка - Том 5

дуже милі, та дядько Лев заклявся на життя, що дуба він повік не дасть рубати.

Тоді ж і я на бороду заклявся,

що дядько Лев і вся його рідня повік безпечні будуть в сьому лісі.

Русалка Овва! А батько мій їх всіх потопить!

Лісовик

Нехай не важиться! Бо завалю все озеро гнилим торішнім листом!

Русалка

Ой лишечко, як страшно! Ха-ха-ха!

(Зникає в озері.)

Лісовик, щось воркочучи, закурює люльку, сівши на заваленому дереві. З очеретів чутно голос сопілки [мелодії № 1, 2, 3, 4], ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі. Спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп’янки.

З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.

Мавка Ох, як я довго спала!

Лісовик

Довго, дочко!

Вже й сон-трава перецвітати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить, в червоні черевички убереться і людям одмірятиме літа.

Вже з вирію поприлітали гості.

Он жовтими пушинками вже плавлють на чистім плесі каченятка дикі.

Мавка А хто мене збудив?

Л і с о в и к

Либонь, весна.

Мавка

Весна ще так ніколи не співала, як отепер. Чи то мені так снилось?

Лукаш знов грає [мелодія № 5].

Ні... стій... Ба! чуєш?.. То весна співає?

Лукаш грає мелодію № 5, тільки ближче.

Лісовик

Та ні, то хлопець на сопілці грає.

Мавка

Який? Невже се «Той, що греблі рве»?

От я не сподівалася від нього!

Лісовик

Ні, людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення.

Мавка

Я його не знаю.

Лісовик

Бо він уперше тута. Він здалека, не з сих лісів, а з тих борів соснових, де наша баба любить зимувати; осиротів він з матір’ю-вдовою, то дядько Лев прийняв обох до себе...

Мавка Хотіла б я побачити його.

Лісовик Та нащо він тобі?

М а в к а

Він, певне, гарний!

Лісовик

Не задивляйся ти на. хлопців людських.

Се лісовим дівчатам небезпечно...

Який-бо ти, дідусю, став суворий!

Се ти мене отак держати будеш, як Водяник Русалку?

Лісовик

Ні, дитинко,

я не держу тебе. То Водяник в драговині цупкій привик одвіку усе живе засмоктувати. Я звик волю шанувати. Грайся з вітром, жартуй із Перелесником, як хочеш, всю силу лісову і водяну, гірську й повітряну приваб до себе, але минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля,— там жура тягар свій носить. Обминай їх, доню: раз тільки ступиш — і пропала воля!

Мавка ( сміється)

Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?

Се так колись і вітер пропаде!

Лісовик хоче щось відмовити, але виходить Л у к а ш із сопілкою.

Лісовик і Мавка ховаються.

Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку.

Мавка

Не руш! не руш! не ріж! пе убивай!

Л у к а ш

Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?

Я тільки хтів собі вточити соку з берези.

Мавка

Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Л у к а ш

Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

Мавка

Я — Мавка лісова.

Л у к а ш

(не так здивовано, як уважно придивляється до неї)

А, от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

Мавка А бачити хотів?

Л у к а ні

Чому ж би ні?.. Що ж,— ти зовсім така, як дівчина... ба ні, хутчій як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по-наськи...

А чом же в тебе очі не зелені?

(Придивляється.)

Та ні, тепер зелені... а були, як небо, сині... О! тепер вже сиві, як тая хмара... ні, здається, чорні, чи, може, карі... ти таки дивна!

Мавка

(усміхаючись)

Чи гарна ж я тобі?

Л у к а ш ( соромлячись)

Хіба я знаю?

Мавка ( сміючись)

А хто ж те знає?

Л у к а ні (зовсім засоромлений)

Ет, таке питаєш!..

Мавка (щиро дивуючись)

Чому ж сього не можна запитати?

Он бачиш, там питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

А ясень їй киває в верховітті: «Найкраща в світі!»

Л у к а ш

А я й не знав, що в них така розмова. Я думав — дерево німе, та й годі.

Мавка Німого в лісі в нас нема нічого.

Л у к а ш Чи то ти все отак сидиш у лісі?

Мавка Я зроду не виходила ще з нього.

Л у к а ш А ти давно живеш на світі?

Мавка

Справді,

ніколи я не думала про те...

(Задумується.)

Мені здається, що жила я завжди...

Л у к а ш

І все така була, як от тепер?

Мавка

Здається, все така...

Л у к а ш

А хто ж твій рід? Чи ти його зовсім не маєш?

Мавка

Маю.

Є Лісовик, я зву його: «дідусю», а він мене: «дитинко» або «доню».

Лукаш То хто ж він — дід чи батько?

М а в к а

Я не знаю.

Хіба не все одно?

Л у к а ш (сміється)

Ну, та й чудні ви отут у лісі! Хто ж тобі тут мати, чи баба, чи вже як у вас зовуть?

Мавка

Мені здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то — матуся.

Вона мене на зиму прийняла і порохном м’якеньким устелила для мене ложе.

Л у к а ш

Там ти й зимувала?

А що ж ти там робила цілу зиму?

Мавка

Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?

Спить озеро, спить ліс і очерет.

Верба рипіла все: «Засни, засни...»

І снилися мені все білі сни: на сріблі сяли ясні самоцвіти, стелилися незнані трави, квіти, блискучі, білі... Тихі, ніжні зорі спадали з неба — білі, непрозорі — і клалися в намети... Біло, чисто попід наметами. Ясне намисто з кришталю грає і ряхтить усюди...

Я спала. Дихали так вільно груди.

По білих снах рожевії гадки легенькі гаптували мережки, і мрії ткались золото-блакитні, спокійні, тихі, не такі, як літні...

Лукаш

(заслухавшись)

Як ти говориш...

Мавка Чи тобі так добре?

Лукаш потакув головою.

Твоя сопілка має