Андрій Степанович Любка - Кілер. Збірка історій

її квартири в той момент, коли відчинялися двері

моєї або батько чи мати підіймалися сходами. Втім, ми були обереж-

ні, й ніхто нас жодного разу не помітив. Наш секс був найбруднішим

з тих, які тільки можна уявити. Для нас не існувало нічого заборо-

неного чи непристойного. Вона віддавалася мені дико, як кішка, а я

брав як хотів і де хотів, як ґвалтівник.

Потім приїхав її чоловік. І хоч був він вдома недовго, я вже твердо

знав, що терпіти цього не збираюся, а ділити її піхву чи інші, не менш

прекрасні, отвори з кимось – і поготів. Цього разу я був обережні-

шим. Вивідавши в Люби до якого міста поїхав її чоловік, одного дня я

вирушив за ним. Я знав в якому готелі він зупинився, знав куди саме

ходить до праці. Я стежив за ним цілий день. Ввечері, після роботи,

він пішов вечеряти до якоїсь забігайлівки. Я влаштувався в подібній

навпроти. За годину він вийшов і купив у кіоску сигарети. Я йшов

за ним назирці метрів триста, аж він комусь подзвонив і зайшов до

бару. Її чоловік добре мене знав, тож я мав бути максимально обе-

режним. Я натягнув капюшон на голову й швидко зайшов до бару, сів

за столик у дальньому куті з поганим освітленням. Я бачив все, як на

долоні. Любин чоловік сидів у компанії ще двох мужчин і пив горіл-

ку, курив, часто сміявся. Вочевидь, вони розповідали одне одному чи

то анекдоти, чи то якісь смішні історії з життя. Я замовив собі віскі і

колу з льодом в окрему склянку.

Сиділи вони в барі добрих години три. На вулиці було вже темно,

попри довгий літній день. У мене було два варіанти: вбити його на

порожній вулиці, імітуючи пограбування, або постукати в його но-

мер в готелі, а коли він відчинить – одразу вистрелити в чоло. Обидва

мені подобалися, обидва були швидкі. Слава Богу, у мене був пістолет

з глушником, тож все мало пройти чисто й гладко.

Все склалося краще, ніж я думав. Моя мішень закінчила пити і ви-

йшла з бару разом із колегами. Там вони викурили ще по сигареті,

обійнялися і розійшлися в різні сторони, я бачив це крізь вітрину. Я

96

встав, розрахувався і пішов за ціллю. Місто було порожнім і тихим.

На якійсь темній вулиці я вже, було, хотів завершити свою сьогод-

нішню місію, але вирішив розтягнути задоволення і зробити все якіс-

ніше й краще. Це було правильне рішення, позаяк не пройшли ми й

трьохсот метрів, як вийшли на велетенський міст через річку. Тут я й

змінив план. Мені просто треба скинути його у воду! Це найкращий

спосіб, всі подумають, що він або наклав на себе руки, або п’яний

просто випав за перила у річку! Рішення було прийнято, ніякого піс-

толету. Міст був порожнім, тож можна було діяти. Я підбіг до Люби-

ного чоловіка ззаду, схопив за шию, перетис сонну артерію і викинув

у воду. Летів він секунд чотири-п’ять. Хвиля накрила його і він зник

за пеленою темної нічної води. До речі, його звали Едуардом.

На ранок я був удома, ніхто нічого й не запідозрив. Любі я сказав,

що буду в приятеля на дні народження, а батькам, що йду на пікнік, а

потім – на дискотеку. Провалявся в ліжку до обіду і з чистою совістю

пішов до Люби. Вона зраділа мені.

Здавалося, що тепер ніщо не може завадити нашому щастю. Зре-

штою, я так нічого особливого й не відчував до Люби, вона мене

просто страшенно збуджувала. Я не дарував їй квітів і не приносив

тістечок в ліжко, не допомагав вкрутити лампочку на кухні і не роз-

питував про справи на роботі – я просто трахав її, коли хотілося і як

хотілося. Їй це подобалося, мені теж.

За два тижні вона дізналася, що її чоловік помер. Офіційна версія

– самогубство. Ах! Якийсь час, зрозуміла річ, вона не хотіла мене ба-

чити і займалася похоронами, документами і відповідями на дзвінки

родичів і подруг. На похорон я не пішов, це було б вже занадто, а

сяку-таку совість я все ж маю, що б ви там собі не подумали.

Минув ще якийсь час і все повернулося на круги своя. Ми регу-

лярно спали, вона змирилася зі своєю втратою й знову стала життє-

радісною і хтивою. Життя ж собі простувало далі, змінювався я, змі-

нювалася вона, змінювалися мої зацікавлення. Чесно кажучи, вона

встигла мені трохи приїстися, ставало нудно і сексом ми займалися

все рідше й рідше. Наші стосунки, якщо їх так можна назвати, згаса-

ли. У котрийсь момент я зрозумів, що більше так тривати не може і

треба з цим всім кінчати. Хотілося зробити щось приємне й хороше

97

для Люби, вона ж так нестримно віддавалася мені! І я вже знав що.

Після смерті Едуарда, її чоловіка, з Любою почав судитися його рід-

ний брат, Сашко, за площу квартири. Більшої сволоти я ще не зустрі-

чав. Безпринципна понтова істота, котра намагалася вижити Любу

з її дому, хоч з Едуардом цей рідний брат не спілкувався з часу за-

кінчення школи. Він погрожував Любі, це мене й вивело з себе. Саме

його смерть і мала бути моїм прощальним подарунком для жінки, з

котрою я провів так багато приємних хвилин.

Настала зима, сніжило. Я натягнув на голову шапку, вдягнув ру-

кавиці й впевненим кроком пішов до будки. В одній руці я ніс мі-

шок, дуже схожий на поштовий, в іншій, схованій до кишені, у мене

був шприц, наповнений снодійним. Я підійшов до будки, постукав

у вікно, приязно посміхнувся, а коли двері відчинили – ступив крок

уперед і блискавичним рухом загнав голку шприца у шию охоронця

торгового центру. Далі зачинив за собою двері, роздягнув охоронця

і вдягнув його уніформу на себе. Тепер треба було тільки чекати. За

двадцять хвилин мала з’явитися машина Сашка, він завжди приїздив

на роботу пунктуально і вчасно, за місяць стеження я був у цьому

певен.

О потрібній хвилині з’явилося його BMW, я натиснув кнопку і

відчинив шлаґбаум. Сашко в’їхав на паркінг. Я вийшов з будки, зняв

пістолет