Андрій Степанович Любка - Кілер. Збірка історій

АНДРІЙ ЛЮБКА

К І Л Е Р

З Б І Р К А І С Т О Р І Й

Львів 2012

ББК 84 (4Укр)

Л 93

Андрій Любка

Л 93 Кілер. Збірка історій. — Львів : ЛА «Піраміда»,

2012. — 112 с.

ISBN 978-966-441-257-2

© ЛА «Піраміда», 2012

Видавець Василь ГУТКОВСЬКИЙ

ISBN 978-966-441-257-2

Наклад 2000 примірників

3

HOW I SPENT MY SUMMER

Усі твої численні й безкінечні татуювання, яких не було, всі твої

погляди, палаючі й жадібні, всі твої звуки й видихи, вся моя музика в

плеєрі, весь всесвіт у твоїй сумочці – хаотичний, симпатичний, наше

жовте сонце і наші пахучі квіти, всі твої загублені сережки і мої поку-

сані плечі, все, що ми пили – поволі, залпом, усі ці розкидані в готель-

ній ванній кімнаті зубні щітки, палички для вух, якась косметика, вся

ця муть у телевізорі, весь цей краєвид за вікном, цілісінький басейн

води, в яку ти обережно входила, всі твої сукні – картаті, в червоні

квіти, білі й прозорі, босоніжки, запахи, – все це мене збуджувало,

як ніколи.

«Трахни ближнього свого, – казав мені внутрішній голос, – це

смачно і модно». Ти була найближчою, близькою, ближчою, ніж най-

ближча, смачною, модною, водною, мокрою, пахучою, нестерпною,

сонною, музичною, квітучою, моєю, ти співала і я сміявся, ти співала

і я жахався, ти співала і я співав, ти була зранку веселою, в обід ве-

селою, під час сієсти такою ж, жаль, що не пам’ятаю вечорів, бо ти

була вечірньою, пізньою, нічною, передранковою, я був з тобою і мені

було 23.

Ніколи не забуду того літа. Ми рухалися континентом, немов під

іспанську музику, ми їхали автобусом і ти зненацька брала мою руку

й клала собі під сукню, наче сумнівалася чи чую я теж цю музику.

Ти їла морозиво, безмежну кількість морозива, воно в тебе падало й

крапало, ти ставала брудною й липкою, як дитя, я цілував тебе навко-

4

ло губ і злизував морозиво, яке знову крапало, падало на мене, на

мій наплічник, ти сміялася й хотіла цілуватися, я нервово виходив

курити на всіх заправках, старанно мив руки, аби знову залізти тобі

під спідницю, аби ти голосно видихала, аби давала мені злизувати зі

свого язика тале морозиво, а надвечір ми приїжджали в якісь міста,

вривалися до готелю і кохалися вже біля дверей, скидаючи з себе

рештки одягу – мокрі, липкі, голодні, ми кусалися, ми пленталися

в холодний душ, там кохалися, витиралися одним рушником і не

втримувалися, падали на підлогу і кохалися на килимі, ти кричала,

як сурма і я був завжди готовий до бою, воїн, покликаний сурмою,

ми провтикували проплачені вечері, зі сміхом викочувалися з готе-

лю, шукали в місті якісь забігайлівки, їли разом, ти постійно їла з

моєї тарілки, пила мою колу, хотіла кохатися посеред цього незна-

йомого міста, ми шукали ночі і парків, поверталися до готелю над

ранок, п’яні, я починав роздягати тебе ще в ліфті, ти цілувала мене

всюди ще в ліфті, і все тривало, а зранку ми виїздили й їхали далі, і

ти знову їла морозиво, а моя рука була там, там, там.

В якусь із ночей ти встала з ліжка, встала з мене, й пішла до ван-

ної, не розплющуючи очей, аби хоч так втримати мене в собі, цілого

мене в собі, і помилилася, перечепилася, гепнулася головою об сті-

ну, і я не знайшов нічого кращого, ніж розреготатися, і ти била мене

подушкою, а я не міг стримати сміху, а ти все била й била, аж поки

не вирішила вчинити наді мною іншу наругу, і ми кохалися так, як

це роблять дельфіни – напівдоторками, стрімко, повільно, боляче,

ти дряпала мене і цілувала, вигиналася, стискалася, і потім, все ще

ображена за мій сміх, повернулася і так заснула, і я шепотів тобі

такі слова, від яких твоя шкіра світилася, а волосся чорніло, а зран-

ку я купив тобі компас, аби ти більше ніколи не помилялася, аби

завжди знала шлях до мене, і ти повісила його на шию, як намисто,

і він справді показував на мене, аж та його стрілка колола мене, як

моя стрілка проштрикує тебе.

Я казав до тебе на «ти», і мені подобалося артикулювати це «ти»,

вимовляти його з придихом, жорстко, ніжно, кричати його, казати

так по кілька разів поспіль, звертатися так вночі, або зранку, коли

будив тебе, приблизно ось так: ти, ти, титититити, ти-ти-ти-Ти-ТИ-

ТИТИТИ, Ти, Ти, ТИ, ти, ти.

5

Все розкололося в барі на півдні Італії. Не знаю, що зі мною тра-

пилось – я був п’яним і втомленим, накуреним, безмежно ніжним, я

був суцільна ніжність. Пішов до бару за випивкою, присів за стійку,

розговорився з офіціанткою, і пив, пив, пив, і так минуло дві годи-

ни, я сміявся й курив, підспівував музиці з колонок, замовляв собі й

їй подвійні, зовсім забув про тебе. Ти сиділа й на все це дивилася, і

в якийсь момент це тебе вкурвило, ти відповіла на дебільні підмор-

гування дебільного телепня із сусіднього столика, він, дебіл, пере-

сів, замовляв тобі дрінки, а в цей час я розповідав офіціантці якісь

безкінечні й тільки мені смішні історії, пив з нею, перешіптувався,

сміявся й курив.

Коли через дві години я згадав з ким я тут і повернув голову, ти

вже сиділа в нього на колінах, і мені захотілося розбити всі стільці

бару об його дурнувату голову, я спалахнув, я замовив випивку, я

поцілував офіціантку (як її звуть?). Я вирішив мстити, завдати тобі

болю, так, ніби це не я першим почав цю гру у взаємні образи. Кра-

ще б я розтовк йому ту дебільну довбешку, але ні, ні, я взяв її за руку

(як її звуть?) і вийшов з бару, і ми поїхали до неї, і це було жахливо,

я пив і пив, аби забутися, а ти сиділа мені перед очима в нього на

колінах і я виходив на її балкон курити, і цілував її, і ми пили про-

сто з пляшки,