Пауло Коельо - Адюльтер

Але все одно вам доводиться брехати й обманювати, бо обставини можуть змінюватися. Кому ніколи не хотілося покинути все й податися на пошуки мрії? Мрія завжди є ризикованою, за неї завжди треба платити, тебе або віддають під суд, або каменують у певних країнах, в інших це може бути або соціальний остракізм, або байдужість. Але завжди існує ціна, яку треба сплатити. Хоча ви й далі брешете, а люди вдають, ніби вам вірять, а потай вам заздрять і стверджують у вас за спиною, що ви є чимось найгіршим, чимось найзагрозливішим. Ви не чоловік-перелюбник, якого терплять і яким нерідко захоплюються, ви жінка-перелюбниця, та, яка спить з іншим, обманюючи свого чоловіка, свого бідолашного чоловіка, завжди такого поступливого й ніжного…

Але тільки ви знаєте, що цей чоловік виявився неспроможним урятувати вас від самоти. Бо в ньому бракувало чогось, чого навіть ви не можете пояснити, бо кохаєте його й не хочете втратити. Тим часом осяйний лицар зі своїми обіцянками про пригоди в далеких краях виявляється набагато сильнішим, аніж ваше бажання, щоб усе залишалося таким, як і було, навіть якщо на святах люди дивляться на вас і між собою базікають, що ліпше було б прив’язати вам на шию млиновий камінь і вкинути вас у море, щоб ви не подавали поганого прикладу.

І ситуацію тільки погіршує те, що ваш чоловік терпить усе мовчки. Не протестує й не влаштовує сцени. Сподівається, що це минеться. Ви також знаєте, що це минеться, бо час сильніший за вас.

І так усе триває місяць, два місяці, рік… Усі терплять мовчки.

Але тут не йдеться про те, щоб просити дозволу. Ти озираєшся назад і бачиш, що вже думала так само, як ті особи, котрі тепер тебе звинувачують. Ти також звинувачувала перелюбниць і уявляла собі, що живеш у тій країні, де за такі речі карають каменуванням. Ти так думала до того дня, коли таке сталося з тобою. Тоді ти знайшла тисячу виправдань за свою поведінку, стверджуючи, що маєш право на те, аби бути щасливою бодай трошки, бо осяйні лицарі, які вбивають драконів, існують лише в дитячих історіях. Справжні дракони не вмирають ніколи, але навіть у цьому випадку ти маєш право пережити дорослу казку бодай раз у житті.

Ось тоді й настає хвилина, якої ти всіма силами намагалася уникнути, яку відкладала на потім стільки часу: хвилина, коли треба ухвалити рішення, чи вам і далі жити разом, чи розлучитися назавжди.

Водночас приходить і страх помилитися, хоч би яким було ухвалене тобою рішення. І ти болісно чекаєш, щоб інший ухвалив рішення, чи викинути тебе з дому та з ліжка, бо так далі тривати не може. Зрештою, ти вже не одна, вас двоє або вас багато, кардинально відмінних між собою. А що з тобою раніше такого не було, то ти не знаєш, куди йти. Факт полягає в тому, що ти постала перед ситуацією, яка примусить страждати одну людину, або дві, або всіх…

…Але передусім вона знищить тебе, хоч би яким був твій вибір.

Рух повністю припинився. І саме сьогодні!

Женева зі своїми двомастами тисячами жителів поводиться так, ніби є центром світу. І є люди, які в це вірять і прилітають сюди зі своїх країн, щоб улаштувати тут так звані збори під куполом. Ці зустрічі переважно відбуваються в приміських зонах і впливають на рух транспорту дуже рідко. Здебільшого ми бачимо лише кілька гелікоптерів, які літають над містом.

Я не знаю, що відбулося сьогодні, але перекрили одну з головних ліній. Я прочитала кілька денних газет, але не найголовніших у місті, а лише тих, які повідомляють локальні новини. Проте знаю, що великі світові держави послали своїх представників, щоб обговорити «на нейтральній території» загрозу поширення атомної зброї. Але в який спосіб це торкається мого особистого життя?

Багато в чому. Я ризикую запізнитися на службу. Тому вирішила обрати громадський транспорт, а не їхати своїм ідіотським автомобілем.

Щороку в Європі витрачають близько сімдесяти чотирьох мільйонів швейцарських франків (близько вісімдесяти мільйонів доларів) на наймання приватних детективів, чиєю спеціальністю є стежити, фотографувати й надавати персонам докази, що їх зраджує їхня дружина або їхній чоловік. Тоді як решта континенту переживає кризу, підприємства звільняють працівників, ринок подружньої невірності переживає бурхливе зростання.

І не лише приватні детективи здобувають із цього вигоду. Техніки інформатики опрацювали пристосування для телефонів, такі як СОС-алібі. Воно функціонує дуже просто: у призначений час надсилає партнерові любовне послання прямо в його кабінет. Тож, поки ви лежите в постелі, п’єте шампанське, на мобілку партнера прибуває торпеда, повідомляючи, що ви повернетеся зі служби дуже пізно через несподівану нараду. Інше пристосування, «машина вибачення», пропонує серію пробачень французькою, німецькою й італійською мовами — і ви можете обрати найприйнятніше для вас на сьогодні.

Крім детективів і техніків інформаційного обслуговування, велику вигоду з поширення перелюбів здобувають також готелі. Позаяк один із сімох швейцарців має позашлюбну пригоду (згідно з офіційною статистикою) і взявши до уваги кількість одружених у країні, ми говоримо про триста п’ятдесят тисяч індивідів, яким потрібне потаємне помешкання, де вони могли б зустрічатися. Щоб привабити клієнтів, управитель готелю-люкс заявляє: «Ми маємо систему, у якій борг на кредитній картці позначений як сніданок у нашому ресторані». Заклад пропонував вигідні умови для тих, хто міг заплатити шістсот швейцарських франків за один вечір. До такого закладу я й звернулася.

Після півгодинного стресу я нарешті покинула автомобіль із водієм і швидко піднялася в номер. Завдяки системі електронних переговорів я точно знала, куди мені треба йти, щоб нічого не запитувати біля столу адміністратора.

Після зустрічі в кав’ярні на кордоні з Францією до кімнати, у якій я перебувала, тепер більше нічого не було потрібно, — пояснень, присяг у коханні, навіть ще однієї зустрічі, — аби переконатись, що саме це нам треба. Обоє боялися багато думати й відмовитися від свого наміру, тож рішення було ухвалено без багатьох запитань і відповідей.

Осінь уже минула. Знову прийшла весна, мені знову шістнадцять років, а йому — п’ятнадцять. Я в таємничий спосіб повернула собі невинність душі (тоді як невинність тіла була втрачена назавжди). Ми цілувалися. О Боже, я вже забула, що це таке, подумалося мені. Я жила лише думками про те, що мені треба, — що я повинна робити, коли зупинитися, — і те саме одержувала від свого партнера. Усе було не так. Ми вже ніколи не віддавалися одне одному.