Павло Андрійович Місько - Грот афаліни

йому особисто. Йому, а не Янгу, якомусь хлопчиську. «А я передовірив таємницю, віддав її в руки поліції… — Пуола почав проймати то жар, то холод. — Краще, аби я сам попався… Називається, врятувався… Від кого? Від поліції — так, а від Чжана? Якби сам попався, то я їм нічого б не сказав. Викрутився б або сказав, що випадково опинився біля того чоловіка з рожевою косинкою. Хіба мало хто ходить вулицею? У центрі люди як мурашки метушаться. Так будь-кого можна схопити, до будь-кого причепитися… Але я і не підійшов би до нього, хіба я дурний, очей у мене немає? Незнайомець же не взяв баул у ліву руку!.. А може, був ще один чоловік з рожевою косинкою?! — Пуол аж зупинився від цієї думки, йому знову стало жарко. — Може, я не помітив іншого, переплутав?»

Гарячково перебрав у думках те, що було в порту. Усе, здається, йшло як слід. Вештався серед гендлярів-лоточників, навіть прицінювався, видавав себе за примхливого покупця. Один дорослий китаєць-лоточник мало не нахрапом ліз, тикав під ніс намисто — «Коралі для вашої кралі! Чорний корал! Чорний корал!» Не витримав, аж зашипів, щоб не чіплявся. А той, з рожевою косинкою, теж побродив трохи по крикливому базарчику. І просто випадково впало Пуолу в очі, що надто вже однаково виходить і в цього, з баулом, і в того вусатенького піжона з блискучою палицею. Стане один, щоб подивитися на якийсь товар, прицінитися, навіть у руки взяти, а біля сусіднього гендляра або через одного — зупиниться й піжон, теж нібито щось розоглядає, крутить у руках, а сам так і стежить за «косинкою».

«Діло нечисте… Стежать… А мене ж попереджали, щоб дивився пильно…» — згадав він тоді. То хіба міг після цього сам лізти на рожен?

Треба вже повертати у провулок, що веде до лабіринту будинків того двору, де його квартира. Оглянувся… Здається, нічого підозрілого, йдуть люди, як ішли, — кому куди треба. Ніхто не витріщає очей на нього.

Кімната зустріла затхло-нудотними запахами, ніби десь гнила копра. Постояв біля трюмо, вдивився в своє обличчя… На ньому тривога і розгубленість… Унизу на столику безліч всіляких флакончиків, тюбиків, баночок з кремами, духами, мазями. Хотілося змахнути їх, щоб аж осколки задзвеніли… Подивився на ліжко з балдахіном. До високих спинок був причеплений шнурок, на якому пересувалася завіса з матерії з грубими плямами-візерунками. Не кімната для чоловіка, а дамський будуар. Чи не для любовних зустрічей використовував Чжан цю квартиру? Смикнув від злості завісу вбік, аж порвався шнурок, і впав на постіль одягнутий.

Треба зосередитись, треба продумати, що після всього цього може статися? Що загрожує йому особисто?

І що більше лежав, то більше холонуло під серцем. Як подивиться на все, що сталося, Чжан? У нього ж довгі руки, багато помічників, багато очей… А може, все-таки пощастить утекти? Свійттаун великий, острів і архіпелаг ще більші — дідька знайдуть. Добре, що є в кишені долари — «аванс», який треба ще відробити. Так сказав посильний, коли передавав разом з грошима перше завдання. Завдання, яке він не виконав!

Не витримав, підхопився. Під три чорти страждання і роздуми! У нього ж є п'ятдесят доларів, навіть більше, коли врахувати і Янгові. З ними можна непогано провести вечір або ніч. Ніхто йому не вкаже, як коротати вільний час, як витрачати гроші. Він сам, собі голова! І він знає, де та Рекріейшн-стріт, вулиця забав і втіх.

У якихось шиночках просто біля стійки, не сідаючи, не закушуючи, пив джин, пив американське віскі з содовою. Чаркувався з якимсь підозрілим забрезклим гулякою, частував його. І, мабуть, той гуляка завів його у якесь підвальне приміщення. З нього взяли останні сорок доларів, замість них дали сигарету. Одну-однісіньку за сорок доларів!

— Не жалій грошей, не вони нас наживали, а ми їх… Викуриш — потрапиш у нірвану… Звідаєш щастя й насолоду, які тільки можуть приснитися… — нашіптував той горілчаний брат.

І Пуол не жалів, йому вже було море по коліна. Узявшись попідруки, зійшли ще на кілька східців нижче, відхилили темну заяложену руками завісу. У ніс ударило кислятиною і їдким димом. Потрапили в довгий зал із низькою стелею і запліснявілими розмазаними кутками. Вздовж стін не дуже густо лежали циновки, деякі з плямами і пропалинами. Майже на кожній сиділи, хитаючись, заплющивши очі, напівроздягнуті люди, деякі дряпали, роздирали себе нігтями, ніби хотіли і шкіру здерти. Дехто лежав то скорчившись, то розкинувши руки й ноги у найнеймовірніших позах. Обличчя перекривлені в ідіотських гримасах-усмішках.

— От… От якраз вільні підстилки… Сідаймо, покуримо… — горілчаний брат посадив Пуола обережно, як дитину, дав припалити і сам припалив.

Пуол ще і звичайних сигарет не призвичаївся курити. Купив, щоправда, одну пачку, чмокав для форсу і солідності, хоч ставало нудно і наморочилася голова. А тут з жадібністю чмокав і чмокав, поки й знепритомнів.

А може, це не була втрата свідомості? Якісь сни-галюцинації, марення. Він ніби плавав у рожевому тумані, не відчуваючи свого тіла. Здавалося, що кожна клітинка організму розчинилася у млосній насолоді. Він ніби стежив збоку за своїм тілом, а воно розпадалося на частини, і кожна частина виростала до жахливих розмірів і лопалась, як ракети феєрверка в день коронації султана. Потім здалося, що це горять-спалахують асигнації — долари, франки, фунти стерлінгів, динари. Пекучі іскри падають на голову Пуола і знову вибухають. Якісь вибухи звучать праворуч і ліворуч, від них аж голова метляється, ледь не зривається з плечей. Хтось б'є, не жаліючи — по одній щоці, по другій, аж коле в мозку, здається, розривається на частини голова.

Блимнув очима, важко приходячи до пам'яті. Але ще нічого не розумів, і той чоловік, що стояв, зігнувшись, над ним, ввижався примарною, розпливчастою плямою. «Де я? Що зі мною?» — здається, пробурмотів, зібравши сили, але Пуола схопили за грудки, смикнули так, що трохи не одірвалася голова. Його посадили, знов ударили по щоках, і дзвони в голові загули нестерпно, попливли кольорові круги перед очима.

Ах, краще було б не приходити до пам'яті… Той незнайомий не бив більше, а в голові все одно бухало молотом, кололо в потилиці і в скронях, очі наче вилазили з орбіт, у шлунок нібито свинець залили, язик розпух, ледве повертався у смердючій рідині-слині. Обняв обома руками голову. Страшенна млявість і біль охопили все тіло…

Об зуби стукнув якийсь посуд… Відчув запах води і схопив бляшанку, пив теплу, залізисту на смак воду, хотілося пити нескінченно, поки не