Артем Чапай - Понаїхали

чурок прищучити, то Бiлий за це грошi вiд бiлих конкурентiв бере. Так мент каже.

— Це вiн каже, щоб ти Бiлого здав.

— I я так думаю.

Пауза.

— А ти шо?

— Та шо? Мєнт, нахуй пашол.

— Угу... Я теж...

Замовчали. Сергiй думав, що додати. Додому не хотiлося. Жити у баби з дiдом йому не подобалось. У квартирi темно, вогко i затхло. Смердить сечею та старiстю. Все ж краще за гострий сморiд батi, коли проходиш повз вiшалку, що стоїть у кутку кiмнати. Краще, але не набагато. Ну, хоч не нависають. Скаржаться собi на свої старечi немочi, мугикнеш їм щось, вони це за спiвчуття сприймуть. Коли тепло, баба з дiдом ходять на город, длубаються там, до землi звикають потроху. Тим часом можна нормально Ярусю привести до себе в кiмнату. Ми довольнi. Баба з дiдом вертаються довольнi. Його нiчого робити не змушують. Пробували припахати, сказав, що тяжко готується до екзаменiв. Правда, бiсить, коли починають тебе жалiти: от, мама твоя поїхала, а батько твiй, iнтелiгент всраний, навiть на город з нами сходити не хоче. Живете з Володею неприкаянi. При живiй матерi... сирiтки.

— Щ-що ви таке морозите?

Бiсить, але все це можна терпiти. Батя в тьорках з маминими родаками, так шо сюди не покажеться.

Юра сидiв на своєму постiйному мiсцi на кухнi. Випив уже третю чашку чаю. Пiсля третьої стопки коньяку. Як пiти до тещi так, щоб точно застати Сергiя й точно не застати тещу з тестем? Особливо тещу. «Наталiя Сергiївна, я до вас по сина». Ну добре, а якщо без Наталiї Сергiївни? Що сказати, щоб Сергiй вiдчинив i щоб вислухав? Юра уявив, як гупає кулаком в оббитi поролоном i чорним дерматином дверi й волає: «Вiдчини! Я тобi батько чи хто? Вiдчини, бо гiрше буде!». Нi, нi. Я ж не алкаш-роботяга якийсь.

Коли все-таки я втратив його? Сергiй ще як був такий, як зараз Володя, вже пiшов на своїй хвилi. Пласт, патрiоти — i вже тусить з якимись Бiлими, Кокосами й Мао Цзе Дунами.

Юра налив собi четверту стопку коньяку, зiтхнув i гукнув:

— Володя?

Володя йде до бабусi з дiдом пiзно ввечерi. Бiльше шансiв застати Сергiя, щоб передати йому меседж батька.

Хоча зрештою... Чого батько так не хоче, щоб мама дiзналася? Тiпа мама не знає, що Сергiй з татом не уживались? Ну, живе Сергiй у бабусi з дiдусем — i що? Он Уляна теж iз бабусею й дiдом живе. Нiчого такого. Правда, у неї обоє батькiв за кордоном.

В одному з рiдкiсних випадкiв, коли Уляна сказала бiльше двох фраз, вона розповiла, як бабуся з дiдусем її вiчно жалiють. Уляна через це намагається уникати їх. Заради того, щоб поменше бути вдома, Уляна й ходить i в музичну школу, i на бальнi танцi. I я запишусь, подумав Володя. Уляна думала навiть на авiамоделювання пiти — там заняття допiзна — але там самi хлопцi, вижили її з групи. То вона тепер, коли приходить, замикається в кiмнатi й пиляє свою скрипку. Скрипку ненавидить, але поки «займається», бабуся не зайде й не вiдморозить нiчого. А от бальнi танцi Улянi подобаються. Правда, вчать тiльки вальс. I хлопцiв мало. Обов'язково запишусь, подумав Володя. Але все одно лишаються вечори, коли Уляна з бабусею вдвох, а та шукає приводiв пригостити її солодким, яке Уляна не любить, погладити Уляну по головi й назвати її цим гидким словом. Сирiтка. Бабуся Уляни почула десь по телевiзору фразу «соцiальне сирiтство» й тепер тулить її куди треба й не треба. А я не хочу почуватися сиротою, i не хочу, щоб мене так називали, у мене батьки є, i не називайте мене так, вiдчепiться.

Я теж не почуваюся нiяким сиротою, подумав Володя й поправив окуляри на перенiссi. Вiн якраз дiйшов до автостанцiї Бiлого Саду, де висiла табличка про доблесних мiлiцiонерiв, що загинули в боротьбi з бандитизмом у серединi дев'яностих. Мама розповiдала, тодi на автостанцiї була стрiлянина, навiть iз гранатами.

Вiд автостанцiї двiстi метрiв до нашого старшого сироти, ха-ха. Нiякi ми не сироти. Й навiть не напiвсироти. Ну, я сумував тодi за татом. Ну, блiн. Це робить мене сиротою? Так ось тато, повернувся. Щоб Сергiй вiд нього втiк, ха. I мама скоро повернеться. Скiльки їй там — рiк для легалiзацiї, кажись. А класно б у ту Червiю до неї з'їздити. Дивився на картi, де це. Море. От цiкаво: а Сергiй навiть не знає, де саме працює мама. Як вiн так може?

Праворуч за автостанцiєю йшли цеглянi п'ятиповерхiвки. В однiй з них жили баба з дiдом. Мiж п'ятиповерхiвок росли старi каштани.

Володя пiднявся на четвертий поверх. Вiдчинила бабуся. Володя нахилився, щоб поцiлувати її у щоку. Пройшов у вiтальню й привiтався за руку з дiдом, який втупився в екран телевiзора.

— Сергiя нема?

— Є, сидить у себе, — сказала бабуся. — Їсти будеш? Що ж ти не попередив! Я б яблучний пирiг спекла. Ви ж там...

— Бабусь.

— Та хiба я що кажу?

Вони пройшли на кухню. Бабуся заметушилася, дiстаючи з холодильника та хлiбницi все, що мала.

— Ти ж iз батьком, напевно, тiльки смажену картоплю i їси.

— Будь ласка! — обiрвав бабусю Володя.

Взагалi-то це недалеко вiд правди. Тiльки Володя дуже любив смажену картоплю, яку робив тато.

Слiдом за Володею й бабусею вийшов з кiмнати дiд:

— А що це батько ваш не зайде?

— Та зайнятий, — протягнув Володя.

— Чим вiн там зайнятий? Сидить же без роботи.

Володя промовчав. Бабуся, виклавши на стiл усе, що могла, нарештi присiла на табурет бiля плити. Тяжко вiдсапується:

— Он дєд просив його прийти допомогти картоплю копати.

— Да. I просив, щоб батько твiй прийшов у гаражi менi помiг розiбратись. Iнженер вiн чи гiвно? У мене там є акумулятор голландський... Ти по-голландськи читаєш?

— Нi. По-голландськi нi, — усмiхнувся Володя й поправив окуляри.

— Учишся-учишся, а толку, — пробурчав дiд.

— Справдi.

— А я кажу твоєму батьковi, — зачастила бабуся, — ну дiти ясно, у них уроки, а ти чого не прийдеш, нам не поможеш? У мене так спина вже болить, i руки крутить, i дєд он уже задихується.

— Iнтєлiгєнт всраний ваш батько, — вставив дiд.

Володя промовчав. Вiн i сам городи ненавидить. Краще за той час, який уб'є на городi, книжку прочитає. Та