Poocysay - Еліссірія, Poocysay

Її очі втупилися в мене, і я відчув, як від цих слів в мене пробіг холод.

— Я хочу дізнатися правду, хочу допомогти вам зібрати всі уламки цієї історії, щоб зрозуміти, що сталося ззовні. Що зруйнувало Архів і залишило ці знання на краю забуття. В обмін на це я надам вам все, що знаю. Усе, що маю.

Вона простягнула руку, ніби підтверджуючи свої слова, і я відчув, як у повітрі завібрувала мана, підкреслюючи серйозність її намірів.

Символи на стінах почали світитися ледве помітним сяйвом, ніби резонуючи з її словами. На полицях одна за одною почали з’являтися книги, які раніше були приховані від наших очей. Сова, яка раніше літала по кімнаті, тепер сиділа на полиці, пильно спостерігаючи за нами, ніби в очікуванні нашого рішення.

Це місце, цей Архів, який вона охороняла, був величезним пазлом. І тепер ми були частиною цієї гри, в якій ставкою було не лише наше життя, але й майбутнє світу.

Мел витягнула книгу з моєї сумки. Її тонкі пальці обережно перегортали старі сторінки, покриті древніми символами, що майже світилися під її поглядом. Вона трохи нахилила голову, читаючи написане, а потім подивилася на мене з серйозним виразом обличчя.

— Це древнє письмо вампірів, — сказала вона, її голос лунав трохи віддалено, ніби вона згадувала щось із давно забутої історії. — Тут йдеться про силу, яка захована в кожному з них. Але є дещо важливіше...

Я відчув, як напруга наростає всередині мене. Її слова мали надзвичайну вагу.

— Люди, в ході своїх жорстоких експериментів, створили напіввампірів, таких, як ти, Вільям, — продовжила вона, а її очі стали серйознішими. — Але ти не просто напіввампір. Ти — нащадок однієї з древніх сімей, повноцінних вампірів. У тобі тече їхня кров.

В її словах було щось більше, ніж просто інформація. Я відчував це, ніби підсвідомо знав, що вона має на увазі, але не хотів повірити.

— Ти і твоя родина — особливі. Людська еліта знає про це і завжди шукала таких, як ти. Тому ти повинен приховувати своє походження. Якщо вони дізнаються, на тебе почнеться полювання.

Я відчув, як серце стискається в грудях. Світ, у якому я жив, раптом став ще більш небезпечним. Я намагався заспокоїти себе, але це було важко.

— Що ж там ще написано? — запитав я, намагаючись зрозуміти більше.

Мел затримала погляд на книзі, а потім опустила очі. Вона мовчала кілька секунд, перш ніж відповісти.

— У книзі йдеться про те, як розкрити вроджений талант вампірів. Але є одна умова: для цього тобі доведеться повернутися до місця, де колись жили ті, чия кров тече в твоїх жилах.

Її голос лунат більш м’яко, але кожне слово було насичене змістом. Відчувалася важливість того, що вона говорила. Мел замовкла, і я відчув, як повітря в архіві почало змінюватися. Оточення ніби відповідало на її слова.

— Це місце, — раптом продовжила вона, дивлячись навколо, — реагує на вас, на ваші дії.

Полиці з книгами м’яко поверталися на нові місця, ніби самі знання цього світу переставлялися під впливом нашої присутності. Деякі книги парили в повітрі, створюючи ілюзію танцю. Мел підвелася, обвела рукою приміщення і додала:

— Архів змінився. Кожного разу, коли ви тут, він щось згадує, як і я. Ваша подорож відновлює частину того, що було втрачено.

Її слова ніби розкривали перед нами нові горизонти, і водночас, я відчував, як на плечі лягає тягар нового знання.

— Що саме мені потрібно зробити? — запитав я, відчуваючи зростаючу тривогу.

Мел підійшла ближче, подивившись мені в очі. Її голос був теплим, але строгим:

— Щоб розкрити свою силу, ти повинен повернутися до коріння, до місця, де почалася твоя лінія. Це не просто подорож у минуле, це шлях до самого себе. І тільки там ти зможеш дізнатися правду — про себе.

Мел дивилася на мене, і я відчував, як її слова поступово відкривають щось глибоке, забуте всередині мене.