Poocysay - Еліссірія, Poocysay

Я дивився на усміхнені обличчя навколо, але думки мої були далеко. Я згадував про місто, охоплене жахом, про смерті, про голод і злидні в трущобах, про несправедливість цього світу. Важкі думки навалювались одна за одною, тиснучи на мої плечі, ніби хотіли втопити мене в глибинах розпачу. Я повільно підняв погляд до темніючого неба, і під шум святкових голосів, несподівано відчув, як із мене повільно стікає весь біль і відчай, що накопичувалися роками. Моє тіло стало легким, а душа ніби очистилась від тягаря минулого.

Я опустив погляд назад до натовпу, і серце моє раптово завмерло.

Вона була тут.

Кейт стояла посеред площі, її довге, темне волосся м’якими хвилями спадало на плечі. Одяг її був простим, але водночас практичним, біла сорочка і легкі штани — точнісінько такі, як тоді, коли ми разом тікали з Вацбурга. Її погляд був спокійним, але уважним, вона вдивлялася в щось своє, далеке, ніби відсторонена від цього галасливого світу.

Я підвівся, серце шалено закалатало. Не вагаючись ні секунди, я кинувся крізь натовп до неї.

– Кейт! – голос мій лунав на всю площу. – Це я, Вільям!

Вона повільно повернула голову, і наші погляди зустрілись. Її очі, такі знайомі і водночас чужі, дивилися прямо в мою душу. У її погляді промайнула тінь болю та смутку, але потім він змінився, став холодним і непроникним, ніби вона дивилася на чужу людину. Я завмер, відчуваючи, як серце падає кудись у прірву.

Кейт нічого не сказала, нічого не пояснила. Вона лише різко відвела погляд, розвернулася і розчинилася у натовпі, залишивши мене одного. Її постать швидко зникла з моїх очей, ніби примара, яка була лише ілюзією минулого.

Я стояв, ошелешений і розбитий. Серце стискалось від болю та нерозуміння. Питання і думки заполонили мою свідомість, залишаючи без відповідей. Чому? Що сталось із нею за ці роки? Чому вона подивилась на мене так, ніби я для неї тепер чужий?

В голові лунав лише один сумний шепіт:
«Кейт, чому?..»

Я стояв посеред площі, навколо шуміло свято, люди веселилися й раділи, але я вже не чув їх. Я дивився туди, де вона щойно зникла, розуміючи, що відтепер усе зміниться. Попереду чекала важка дорога, сповнена болю й пошуків відповідей, але я був готовий. Бо тепер я знав, що не зможу зупинитись, поки знову не знайду її, навіть якщо це стане моїм останнім шляхом.

Кінець