Poocysay - Еліссірія, Poocysay

Люди тут виглядали виснаженими, хворими і знесиленими. Бідняки, обшарпані жебраки з порожніми, безнадійними очима тулились під стінами або сиділи прямо на землі, простягаючи худі руки до перехожих. Повз нас пройшло кілька бандитів, що кинули погляд, сповнений настороженості й ледь прихованої ворожості. Темні постаті контрабандистів пересувалися повільно та обережно, намагаючись уникнути зайвої уваги.

Чим глибше ми заходили, тим похмурішими ставали сцени навколо нас. На вузьких площах серед трущоб процвітали підпільні ринки, де продавали все, що можна було купити за гроші—навіть те, про що не прийнято було говорити вголос. У повітрі тут важко стояв запах прілого дерева, алкоголю, дешевих парфумів та поту змішаних натовпів. Торговці голосно пропонували рабів на будь-який смак, хвалячи їхню силу або красу, а серед покупців були знатні особи, які ще зовсім недавно ходили вулицями столиці з гордо піднятою головою. Ми побачили навіть тих самих священиків, які кілька днів тому голосно закликали до милосердя та поваги до людського життя. Вони без сорому оглядали рабів, обираючи їх ніби товар у крамниці.

Від побаченого мені стало фізично погано, в грудях наростав клубок огиди. Я не міг більше тут залишатися і, попросивши Пікасо вивести мене, швидко повернувся до нашої таверни. Пікасо був сильнішим за мене—він вирішив залишитись і дізнатись більше. Я ж того вечора напився, намагаючись хоч якось заглушити побачене, прогнати з пам'яті образи рабів та цинічні обличчя їх покупців. Хотілося заснути і прокинутись вже далеко звідси, ніби все це був лише страшний сон.

Наступного ранку голова моя гуділа від болю. Я спустився вниз до загального залу, де вже сидів Пікасо. Ми замовили їжу та напої, і Пікасо, помітивши мій важкий стан, сказав щось, що одразу мене підбадьорило: йому вдалося знайти людей, які можуть допомогти в пошуках Кейт. Він запевнив, що вже через кілька днів ми зможемо отримати перші зачіпки, і тоді, нарешті, я зможу зробити перший крок назустріч одній з наших цілей.

Невдовзі ми отримали важливу інформацію, яка стала для мене ковтком свіжого повітря: Кейт досі перебувала в місті. Як виявилося, вона була зареєстрована як шукач пригод, регулярно отримувала складні завдання і встигла заслужити повагу та визнання серед місцевих. Особливо мене вразила інформація про її високий потенціал у магії. Подейкували, що навіть деякі впливові священики з особливим зацікавленням спостерігали за її успіхами, вважаючи Кейт перспективним магом і цінним союзником у разі серйозних загроз.

Від цієї інформації в мені прокинулася надія. Надія, що невдовзі я нарешті зможу побачити свою давню подругу, дізнатися, як вона змінилась, і поговорити з нею, наздогнавши роки, які ми провели окремо.

Поки я проводив дні й ночі за книгами, Пікасо не витрачав часу даремно. Завдяки нашому фінансовому стану він зав'язував контакти та укріплював наші позиції в місті. За цей короткий час йому вдалося знайти партнерів у місцевих торговців, що забезпечило нам стабільний дохід. Завдяки цьому ми вирішили придбати собі власний будинок, щоб мати місце, куди завжди можна було б повернутися після тривалих мандрів.

Будинок був двоповерховий, нічим особливим зовні не вирізнявся, але мав зручне розташування — між зовнішнім і внутрішнім містом. Всередині він здавався напрочуд затишним. На першому поверсі була велика кімната з піччю і кухнею, масивний дерев'яний стіл, за яким могли б поміститися з десяток людей, і простора зала. Окремий куток займала невелика бібліотека з кількома полицями, заповненими книгами, які ми з Пікасо поступово купували або брали в бібліотеці в Мел. Тут пахло старими сторінками, свіжим деревом і м’якими травами, якими ми іноді прикрашали інтер'єр.

Час минав непомітно, і ось уже Тілдріс поступово наближався до свого кінця. Сонце, ніби передчуваючи прихід літа, світило все яскравіше, зігріваючи каміння вулиць і серця містян. Площа біля собору ставала дедалі люднішою, ніби місто прокидалося від довгого сну, щоб зустріти нову пору року. Навколо площі з'являлись дерев’яні торгові прилавки, які рясніли всілякими наїдками, ароматами свіжоспеченого хліба, сиру та запашного м'яса. Торговці голосно запрошували перехожих, пропонуючи скуштувати свої страви, які приваблювали своїм виглядом і запахом.

Інші прилавки демонстрували вироби майстрів: ювелірні прикраси, мерехтливі магічні артефакти, тонко зроблену зброю, розкішний одяг, що сяяв яскравими барвами. Містяни ходили, оглядаючи товари та захоплюючись майстерністю ремісників, які вкладали душу в кожен виріб. Життя буквально вирувало, а я з нетерпінням чекав початку свята, щоб серед цього натовпу знову побачити Кейт.

Ось настав перший день літа. Ми з Пікасо вирушили до собору, де вже вирувало життя. Натовп навколо гомонів, сміявся та радів, немов забувши про всі свої турботи. В очах людей я бачив щиру радість, яка, здавалося, могла стерти будь-яку темряву світу.

Невдовзі з собору вийшов патріарх, і всі навколо замовкли. Він почав довгу й натхненну проповідь, дякуючи присутнім та наставляючи їх на праведне життя. Поруч із ним з'явилася та сама дівчина у білому. І щось у її очах знову зачепило струни моєї душі. Цей дивний, незрозумілий біль у серці підняв хвилю спогадів про щось важливе, давно забуте, але таке рідне. Мені здалося, ніби вона була тією людиною, яку я довго шукав, але не міг зрозуміти, хто вона для мене. Я відчайдушно намагався прогнати ці думки, зосередившись на пошуках Кейт.

Проповідь підходила до завершення, а надія знайти Кейт поступово згасала. Люди почали знову розходитись, обговорюючи почуте. Пікасо помітив мій настрій і спробував мене підбадьорити. Ми вирішили трохи розважитися разом з іншими. Цього дня ми перепробували безліч різних страв, бачили витвори мистецтва, слухали веселі пісні й сміх навколо. Здавалося, весь світ вирішив зробити паузу, щоб хоч на один день забути про все погане.

Час летів непомітно, і ось уже на небі заграли перші кольори вечора. Я, остаточно втративши надію зустріти Кейт, відчув як всередині розливається важка втома. Я сказав Пікасо, що хочу повернутися додому, але він попросив мене ще трохи затриматись, бо мав кілька справ із торговцями. Я знехотя погодився та присів на лавку неподалік, віддавши себе роздумам.