Poocysay - Еліссірія, Poocysay

Ми прибули до великого будинку, який одразу вразив мене своєю величчю та стриманою силою. Високі кам'яні стіни будівлі були прикрашені витонченими різьбленнями, прапори з гербом столиці розвівалися на вітрі, а військові, які проходили повз нас, були зібрані та зосереджені, ніби постійно готові до нових викликів. Після короткої перевірки документів нас провели всередину.

Ми рухалися просторими коридорами, підлога яких була вистелена дорогими килимами, що заглушували наші кроки. Зі стін на нас мовчазно дивилися портрети видатних діячів минулого, їхні обличчя ніби нагадували про важливість та вагу місця, де ми опинилися. Через кілька хвилин супроводжуючий зупинився біля важких дверей, прикрашених різьбленими орнаментами та позолотою. Він на хвилину завмер, ніби щось обдумуючи, потім відкрив двері та жестом запросив нас увійти, а сам залишився зовні.

У кімнаті нас зустрів літній чоловік у вишуканій військовій формі. Сріблясте волосся було акуратно зачесане назад, а обличчя вкрите глибокими зморшками, в яких читалась історія багатьох пережитих битв та прийнятих важких рішень. Його очі уважно спостерігали за нами, пронизуючи наскрізь, а постава випромінювала авторитет і силу, які не втрачаються з роками.

Він на короткий момент мовчки оглянув нас, після чого спокійним, але владним голосом запитав:

— Ну, з чим ви прибули до нас?

Я негайно протягнув йому сувій. Як тільки він взяв його в руки, його очі на мить засвітились надією, яка майже одразу зникла, коли він прочитав вміст послання. Він мовчки відклав сувій на стіл і важко опустився у своє крісло, задумливо піднімаючи погляд до стелі, ніби шукаючи там відповіді.

В кімнаті повисла напружена тиша, яку він розірвав лише за кілька секунд:

— Отже, все набагато складніше, ніж ми очікували… — Він коротко зітхнув, ніби дозволяючи собі на мить виявити втому та розчарування. Потім його голос знову став суворим і впевненим: — Щиро вдячний вам за вашу працю та відданість. Ви зробили те, що мали. З цього моменту можете залишитись у місті на стільки, скільки вам буде потрібно. Відпочивайте, відновлюйте сили.

Він зробив коротку паузу, ніби щось вирішуючи, після чого додав:

— Якщо матимете бажання, завітайте до собору. Можливо, там ви знайдете відповіді на свої питання. Але подальші справи, пов'язані з Грейнмаром, більше вас не стосуються.

Його погляд став більш відстороненим, а обличчя набуло виразу людини, яка знає, що попереду чекають важкі рішення та болючі втрати. Ми вклонилися і мовчки залишили його кабінет, кожен поринувши у власні думки та переживання. Відчуття завершеності перепліталося з важким тягарем усвідомлення, що тепер доля міста та всіх його жителів залежить від інших, а наше завдання тут завершене.

Ми знайшли затишну таверну, що знаходилась неподалік від центральної площі. Завдяки нашим запасам грошей ми могли спокійно дозволити собі кілька днів відпочинку, а також оновити зношене спорядження. Вулиці були наповнені численними магазинами, де продавали неймовірні речі: вишукані обладунки, магічні артефакти, які мерехтіли та сяяли неземним світлом, різноманітні зілля та дивні інгредієнти для магічних експериментів. Блукаючи цими багатими вулицями, ми чули різні чутки та плітки, деякі з яких викликали занепокоєння. Люди шепотіли про Грейнмар, про можливу загрозу війни з сусідніми країнами та інтриги всередині самої столиці. Слухаючи все це, я дедалі більше розумів, наскільки мало я насправді знав про цей світ, наскільки великою та складною була ця держава, в якій я опинився.

Через кілька днів, набравшись сил та відпочивши, ми вирушили до собору. Велична споруда зустріла нас прохолодою та пахощами ладану. Ми зайшли саме на початок проповіді, і нам довелося зайняти місця серед вірян. Священики монотонно та спокійно читали молитви, а люди сиділи мовчки, вгнувши голови, занурені у свої думки та молитви. Я на мить закрив очі, намагаючись упорядкувати власні думки, коли тиша перервалася тихими кроками.

До вівтаря повільно підійшла дівчина в білому, довгому одязі, який повністю приховував її постать та обличчя, залишаючи відкритими лише глибокі, виразні очі. Її погляд був таким чистим, таким сповненим любові та доброти, що він ніби проникав прямо в моє серце. Щось всередині мене раптом здригнулося, піднімаючи хвилю давно забутих почуттів. Неначе десь глибоко в мені щось давно пригнічене та заморожене почало оживати.

Перед очима промайнули образи з дитинства: ось я бігаю по полях біля рідного містечка, а поряд зі мною моя сестра, сміється та тягне мене за руку. Біль втрати та незнання її долі знову гостро кольнув мене, і я згадав, що саме тут, у Квайрастезі, я можу знайти її. Я не знав, як вона тепер виглядає, навіть імені, під яким вона живе. Та я знав, що повинен шукати, що я зобов’язаний зробити це, чого б мені це не коштувало. Але поки що я не знав навіть з чого почати.

Мої думки перервав гомін людей, що свідчив про завершення проповіді. Ми з Пікасо швидко підійшли до священиків і, після короткої розмови, нас завели до внутрішніх кімнат собору, де чекав патріарх.

Патріарх зустрів нас прохолодно та уважно, ніби оцінюючи. Його старечі, мудрі очі були сповнені якоїсь глибокої проникливості, а голос звучав владно та суворо:

— Ви зробили велику послугу місту, але я рекомендую вам зареєструватися як солдати або шукачі пригод. У столиці дуже пильно ставляться до тих, хто може володіти магією без відповідного статусу. Церква змушена буде вас переслідувати, якщо вас вважатимуть чаклунами.

Його слова звучали справедливо, але я не хотів прив'язувати свою долю лише до одного статусу. Тим більше, я знав, що в разі війни шукачів пригод також мобілізують до армії задля інтересів імперії. Ми ввічливо подякували йому за поради та, попрощавшись, вирушили на прогулянку містом.

Після кількох днів безтурботних прогулянок прекрасним містом ми випадково звернули в темний провулок і опинились там, куди світло столиці майже не доходило. Це були трущоби, які здавались чорною плямою на яскравій мапі міста. Вузькі, брудні вулички петляли між будинками, збудованими з грубих дощок та каміння, часто нашвидкуруч і з підручних матеріалів. Повітря тут було важким, просоченим гнилим смородом зіпсованої їжі, нечистот і брудної води, що застоювалась прямо на землі.