Зоя Кіт - Захоплення темного серця, Зоя Кіт

Зоряна прокинулася в понеділок у стані глибокого роздратування. Вона не могла пригадати, коли востаннє почувалася такою втомленою, виснаженою морально і фізично. Її тіло нило від напруги, а думки, що клубочилися в голові, не давали спокою.

Вона різко скинула ковдру, змусивши себе піднятися. Тільки тепер помітила, що навіть уві сні стискала кулаки. "Чудово", - буркнула вона, прямуючи до ванної. Тепла вода освіжила, але не змила тієї важкої гіркоти, що засіла десь глибоко всередині.

Повернувшись до кімнати, Зоряна рішуче відчинила шафу. Вибір був продуманий: блакитна сорочка і чорні штани палаццо, які додавали їй впевненості. До всього цього – туфлі на підборах. Вона мусила виглядати бездоганно, навіть якщо всередині все було не так.

Ткаченки поїхали ще вчора ввечері. Вона навіть не вийшла прощатися – просто не змогла. Її серце тоді билося так швидко, що здавалося, ось-ось вискочить із грудей, а очі палали від сліз, які вона не могла дозволити собі пролити. Вона чула, як батько розмовляв із Софією Тарасівною, як Максим щось бурмотів у відповідь, але сама так і залишилася у своїй кімнаті. Геть розмазана, з розбитим серцем і думками, що не давали спокою.

Коли вона спустилася на кухню, там вже чекав батько. Артем Олександрович зупинився, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Доню, ти якась змарніла. Ти добре себе почуваєш? — його голос був сповнений турботи.

Зоряна видихнула, намагаючись не видати, як сильно її зачепили ці слова. Вона знала, що виглядає виснаженою. Але не могла нічого вдіяти з цим.

— Все нормально, тату, — тихо відповіла вона. — Просто... все так складно.

Артем Олександрович поклав руку на її плече, легенько стиснувши його.

— Це через Максима, так?

Зоряна міцно обійняла батька, але плакати не могла — туш могла потекти. Вона вдихнула його знайомий, заспокійливий аромат і тихо відповіла:

— Тату... Чому Максим не може мене покохати?

Її голос здригнувся, але вона стримала сльози.

— Він думає, що я зрадила його тоді, коли ми ще зустрічалися в підлітковому віці. Він завжди вірив у цю брехню. І через це все сталося... Ті страшні події...

Артем Олександрович напружився, його очі потемніли від гніву.

— Це що ж виходить, він через якісь дурниці вирішив, що має право поводитися так з тобою? Чорт забирай, Зоряно, ти не заслуговуєш на це! Якби він зараз був тут, я б йому...

— Тату, — вона поклала руку на його долоню, намагаючись заспокоїти. — Я сама розберуся. Я владнаю все.

Батько важко видихнув, глянув на неї і кивнув.

— Добре, доню. Але якщо він зробить тобі боляче ще раз – я цього так не залишу.

Зоряна слабо всміхнулася. Вона знала, що батько її підтримає, але також знала, що це її битва.

Артем Олександрович раптом поглянув на неї лукаво.

— До речі, Вадим завтра приїжджає до Києва. Він тобі не писав?

Зоряна здивовано підняла брови.

— Ні... А що він...

Батько розсміявся.

— Ой, здається, я зіпсував сюрприз. Ну ти здивуйся потім, добре?

Вона засміялася разом з ним, вперше за довгий час відчувши хоч трохи тепла серед усієї цієї бурі емоцій.