Естрела Асферіс - Сильніше за обставини, Естрела Асферіс

Ми билися хвилин п'ять, то атакуючи, то захищаючись. Антуан намагався наслати ще якісь заклинання, але чи то в наших супротивників був захист, чи то він у поспіху щось наплутав. Загалом, більше нічого в нього не вийшло.

Не знаю, скільки б це ще тривало, якби не варта. Напевно, вони почули звуки сутички, і примчали сюди. Або їх викликав якийсь перехожий, який щось помітив.

Дроу, помітивши варту, втекли. Нарешті з'явився привід для радості. Ті, хто заважали нам, забралися подалі. І все б нічого, якби не одне але. Озирнувшись, я побачив, що нас стало менше, ніж було. Кого не вистачає? Так, Віртен на місці, Антуан теж. Немає Крама. Де він? Я знову озирнувся навколо, але не виявив жодних його слідів. Могли дроу під час втечі оглушити його, і забрати з собою? Цілком.

- Крам зник. Дроу забрали його, - озвучив я очевидне.

- От ... - почулися вислови від Віртена.

Я теж не знав, лаятися мені чи битися головою об стіну. За один день два викрадення. Тепер зникла не тільки Мел, а й Крам. Але в останньому випадку ми хоча б знаємо, у кого наш друг. Щодо Мел цього ж сказати було не можна. Я й гадки не мав, хто її викрав. Це могли бути як її старі вороги, так і наші. А з'ясувати це було просто необхідно.

Але для початку все ж варто розібратися зі стражами. Вони якраз наблизилися до нас. Їх вів якийсь перехожий.

- Так. Це саме вони билися з якимись чудовиськами, - долетіла до мене фраза цього перехожого.

Усі стражники з подивом витріщилися на нас. Встановилася тиша. Ми намагалися зрозуміти, як можна було сплутати дроу з чудовиськами. А стражники вочевидь намагалися зрозуміти, з якими чудовиськами ми могли битися. Найімовірніше, вони запитували себе про адекватність свідка нашої бійки.

Нарешті найголовніший із стражників не витримав і запитав:

- Ну і де чудовиська, з якими ви билися?

Не знаю, як інші, а мені хотілося розсміятися від безглуздості ситуації. Але наш лідер виявився більш стриманим і просто сказав:

- Втекли.

Стражника це не дуже-то влаштувало, і він запитав:

- І хто це були?

- Дроу, - коротко відповів Віртен.

Після цього стражники похмуро переглянулися між собою, і запропонували супроводжувати нас до місця нашої ночівлі. Думаю, вони остерігалися, як би ми знову не влізли в неприємності. Віртен погодився на супровід, і ми вирушили до готелю. Усім нам потрібно було обміркувати й обговорити, як діяти далі.

***

Меланія ле Фотьєн

Я зайшла у свій номер. Озирнувшись навколо, я лягла на ліжко. Незважаючи на нещодавній сон, мені все більше хотілося відпочити. Так я навіть не помітила, як заплющилися очі, і я знову заснула.

Наступного разу, коли я їх розплющила, то одразу зрозуміла, що перебуваю не там, де заснула. І справа була не тільки в іншій обстановці, а й у самих запахах. Ще раз принюхавшись, я усвідомила, що, крім нових ароматів, відчуваю доволі знайомі запахи, яких не зустрічала вже багато років. Це були запахи вартових мого батька.

Це ж треба, так по-дурному попастися! І коли? У той момент, коли Бет потребує моєї допомоги.

Що взагалі знадобилося моєму батькові? Невже знову хоче за мій рахунок укласти вигідний союз?! Чи прокинулися батьківські почуття? Навряд чи.

Мої роздуми і метушливий рух по кімнаті перервала поява батька. О, значить я не помилилася.

Він подивився на мене суворим поглядом, але нічого не сказав. Хоче пограти в мовчанку?! Це вже ні. У мене є запитання, і я збираюся отримати на них відповіді.

- Навіщо? - запитала я, наблизившись до нього.

- Так потрібно, - так само коротко відповів батько.

Я не прийняла його відповіді, і поставила запитання так, що навіть у разі мовчання отримаю хоч якусь відповідь:

- Знову хочеш видати мене за когось?

- Можна й так сказати, - ухильно відповів батько.

Так, у вивертах і нечітких відповідях він просто майстер. Він завжди вів якісь свої ігри, переслідуючи тільки йому відомі цілі. І тільки один раз у нього не вийшло довести все до кінця, і отримати свою вигоду. Це було якраз тоді, коли я втекла.

Після цього він вийшов із кімнати, залишивши мене на самоті. Я підбігла до дверей, посмикала за ручку, але двері виявилися замкненими. Звичайно, як я могла подумати, що мені так просто дозволять пересуватися будинком, адже я для чогось потрібна батькові.

Тож я повернулася до ліжка. Спати більше не хотілося, але деяка втома, і біль у травмованих частинах тіла ще давала про себе знати. Але я вперто не лягала на ліжко, крокуючи кімнатою. Я намагалася зрозуміти, що за гру знову затіяв батько. Але крім вигідного союзу в голову більше нічого не йшло.

Так я ходила по кімнаті майже годину, намагаючись знайти хоч якийсь вихід. Знову ставати пішаком у грі батька і укладати з ким-небудь союз я не збиралася. У мене вже є пара, і нікого іншого я в супутники життя не прийму.

Незважаючи на мою тверду рішучість знову втекти з лап батька, я так і не знайшла виходу з кімнати. Двері були замкнені, вікно також. Навіть меблі, які я у відчайдушній спробі кинула спочатку у двері, а потім у вікно, щоб перевірити їх на міцність, не допомогли. Двері, як і вікно із запорами, залишилися на місці, анітрохи не понівечені, і навіть не подряпані. Навпаки, меблі відскочили від них із якимось тріском. Спочатку я не зрозуміла, що це за тріск, але за кілька хвилин до мене дійшло, що це дія магічного захисту. Батько не тільки викрав і замкнув мене в якійсь кімнатці, а й встановив магічний захист.