Тетяна Барматті - Фея - Повелителька часу, Тетяна Барматті

– Я прийшов, – прошепотів Азур, притулившись щокою до її волосся. Його голос був м'яким, але в ньому ховалася рішучість. – Тепер ти моя. Тільки моя, мій скарб.

Його слова змусили її серце тривожно забитися, а думки перемішатися в голові. Вона не могла вирватися, не могла просто піти, зробити хоч щось. Вона була тут. У цьому місці. І щось у її душі, попри всі її побоювання, відгукнулося на слова чоловіка. Наче це було правильно, що вони разом.

– Відпусти, – прошепотіла Ліра голосом, що несподівано сів від напруги.

– Ніколи не відпущу тебе.

Відчуваючи, як починають тремтіти руки від перенапруги, Ліра заметушилася поглядом на всі боки, ледве пригадавши, що вони тут тільки вдвох. Немає нічого, що могло б допомогти їй, і вона взагалі не знала, що робити далі. В один момент все злилося в якісь картинки, що миготіли перед очима, її тіло діяло швидше, ніж розум, відреагувавши на несподівану небезпеку в один момент. Природно, звичним їй способом – магією.