Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

— Але ти ж сама ходила і все добре.

— Але то ж я. Гаразд, загалом за вашу нерозсудливість самі відповідальність несете.

— Так, несу сам.

Тримаючи за руку, уявила як Жорж заходить у малюнок без наслідків для себе. Відчула, що вийшло і відпустила руку чоловіка. А потім побачила на малюнку, він став пропорційного розміру з навколишньою природою. Жорж ворушився, ходив лісом, а потім почав махати мені руками. Побачила за його спиною сірих звірів і доторкнулася до нього, захотіла, щоб він вийшов із малюнка один. Чоловік із полегшенням вивалився на підлогу.

— І хвилини не пробув там, як одразу завили. І це, між іншим, звичайні дикі звірі. Жах, однак! Але світ справжній, магія в ньому є.

— Потрібно будиночок дослідити, що я намалювала.

Змогла відчинити в нього двері й відчула розчарування. Будинок був абсолютно порожнім.

— Ну пересидіти можна, але нудно.

Хлопці, трохи посміявшись, сказали:

— А ти домалюй те, чого бракує.

— Як? Адже на малюнку видно тільки зовнішню частину.

— Нея, золотце ти наше, ти матеріалізувала будинок в іншому світі. Просто додай штрихів у домі й уяви, як у нього все всередині облаштовано.

— Угу, але пізніше. Мені подумати потрібно. Маркусе, відвезеш мене завтра в лікарню? Сподіваюся, вже зможу ходити.

— Я відвезу, — сказав Ігнат — І тебе, і Катьку обох одразу.

— А що з Катькою? — запитав у нього Жорж.

— Штовхнув її один придурок.

— Ви його ніжно не придушили?

Наг зніяковів, і покаянно сказав:

— Та так зі сходів спустив. Це непорозуміння посміло до нас додому заявитися, типу повернися, люба, я все пробачу. Маленько психанув, потім хлопчики ще психанули. Він ледве ноги забрав.

— Хоч без переломів?

— Без, кілька синців від сходів і стусан під зад від старшого сина. Хороший він йому прискорювач відважив, ми всі замилувалися.

Домовившись, що Ігнат заїде за мною вранці, він із магами пішов. Маркус мене обійняв за талію, поцілував у скроню.

— Втомилася?

— Угу. Ти залишишся?

— Сьогодні так. Потрібно дочекатися твого дня народження, дуже складно себе стримувати.

— Трохи більше місяця залишилося, — сказала з придихом.

— Що менше часу залишається, то складніше триматися.

Після зняття з ноги фіксувального бандажа було трохи боляче ходити. Катька кривилася, коли згинала пальці й розгинала руку в лікті.

— Менше навантажуйте ногу, а ви дівчина руку.

— І довго? — запитала я.

— Ще тиждень болітиме. А що ви хотіли? По-звичайному нога довше була б не функціональною.

Довелося знову братися за милиці. Але тепер я хоча б трохи могла наступати на ногу. Але було боляче і це викликало роздратування. Насилу пережила цей тиждень, у мене було кілька замовлень на малюнки в будинках, їх прийшло перенести на наступний тиждень. Замовники поставилися з розумінням і пропонували дати мені більше часу на відновлення. Домовилися що поки попередньо такий час, а там буде видно. Якщо все буде добре приїду. Поступово нога перестала боліти. Я насамперед сходила до жіночого лікаря, поговорила про контрацепцію. Мене похвалили за завбачливість і виписали рецепт і дали інструкцію, як приймати таблетки. І м'яко натякнули, що хлопцеві добре б перевіритися до цього, щоб уникнути неприємностей для мене. Я сильно червоніючи розповіла про свій похід одного вечора Маркусу. Він усміхнувся і сказав:

— Дімка, мене за ручку зводив не так давно. Він здається вже змирився з тим, що станеться. Результати вже отримали, я чистий. Татусь твій їх бачив. Він мене по повній програмі прогнав по лікарях. Не червоній ти так, це добре, це правильно.

Після першого замовлення мені зателефонувала Катька. Дуже здивувалася, почувши її голос.

— Привіт, можемо зустрітися? Ти як уже нормально ходиш?

— Привіт. Що сталося? Вже бігаю.

— Тато казав, що ти світ бачиш по-іншому, навіть пояснював як. Ти б могла дещо подивитися. Це поруч із моїм будинком.

— Що це?

— Не знаю. І сподіваюся, ти з відстані зможеш побачити. Ми потім татові зателефонуємо, скажемо.

— Знаєш що, спочатку дзвонимо татові, потім дивимося. Безпечніше.

— Він люлей дасть.

— Випоре він, якщо ми сунемося без нього.

— Думаєш?

— Впевнена.

— Гаразд. А ти знаєш, де ми живемо?

— Приблизно.

Вона дала мені точну адресу і попросила приїхати. Подивитися з далека я змогла, щоправда, до пуття нічого не розгледіти. Але ближче я відмовилася підходити.

— Хоч у когось мізки працюють, — сказав у мене за спиною Ігнат.

А потім мене зі спини обійняв Маркус.

— У мене теж мізки працюють. Якщо ти не знаєш, то я десять років цією дорогою до школи ходила, а потім ще чотири роки на зупинку в академію їздити. А зараз страшно, — сказала Катька шиплячи. — Учора, коли йшла, там стрьомний мужик був, із квартири було видно, що він там щось робить. Що не видно, але мені страшно!

Ігнат перестав бути іронічним, донька в нього була не з полохливих і через дрібниці не стала б його турбувати.

— Щось побачила? — запитав він у мене.

— Звідси, ні. Ходімо?

Коли підійшли до того місця, де Катька бачила чоловіка, мене почало нудити від запаху розкладання. Маркус уже накрив рот і ніс хусткою. А я спробувала подивитися на світ тільки енергетично.

— Мене зараз виверне, — просипіла і втекла.

У далечині змогла віддихатися, Маркус поруч поверхнево дихав. Ігнат магією підняв люк і теж відсахнувся. Схопив доньку за комір і пішов до нас.

— Ти його розглянула? Зможеш намалювати?

Катька тільки кивнула, вона була бліда, майже біла.

— Там останки, як і раніше?

— Гірше, їх обгризли. І щось мені здається не зубатики.

— Що нам робити?

— Вам, дівчатка, топати до нас додому і пити заспокійливе. А нам викликати криміналістів.

Щоправда мене потім викликали до криміналістів, Жорж зробив для всіх магічний фільтр, щоб не чути смороду. Але навіть від побаченого ставало вкрай страшно і погано. Тип убивства був схожий на попередні. Теж відокремлена голова. Але таке відчуття що сокирою рубали. Як і всі тіла. А потім криміналісти приголомшили.