Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

Прийшов, побачив, придбав! Дочекався мене, любчику. Стільки разів я на тебе слину пускав, охоронець мене навіть в обличчя запам'ятав... Вічно виганяв, сучий син. А зараз вклонився шанобливо, двері відчинив. Оце життя!

— Тільки не забудь скинути каблучку перед оберненням, — нагадав Северин.

— Дорогою трапиться якийсь католицький храм?

— спитав Ярема. — Я теж хочу грошей витратити.

— О-о-о, брате, дорогою трапиться все, що душа забажає, адже ми у Києві! — тріумфально відповів Савка і перо павича гордовито затріпотіло на його шапці. — Просаджуй гроші, де забажаєш, тільки спитай — я проведу!

Характерники минули тихий Хрещатик і звернули

на вулицю Костьольну, де нещодавно вибудували Собор святого Олександра. Усі, крім Пилипа, перехрестилися, а Ярема зник усередині, повернувшись із натхненним обличчям.

— Тільки не кажи, що витратив перший золотий на храм, — сказав Савка.

— І не один! — розсміявся Ярема. — Гріх стільки мати і не офірувати.

— Ктитор Яровий, вірний парафіянин, благий взірець християнських чеснот, — проголосив Савка і додав тихіше: — Можливо, єдиний лицар Сірого Ордену, якого святі отці вважатимуть гідним канонізувати! Або принаймні вип'ють за тебе солодкого монастирського кагору.

Ярема на кпини не зважав, бо був дуже задоволений своєю першою витратою.

— Хто ще куди прагне заїхати, аби витратити дукачики-талярчики? — поцікавився Савка. — Давайте, не бійтеся! Розкидатися монетами приємно.

— Книгарня, — озвався Пилип. Гнат сплюнув та похитав головою.

— Ти не розчаровуєш, брате Цицероне.

— Варган.

Характерники зійшли Володимирським спуском до Поштової площі. На розлогому березі Дніпра, поруч із річковим портом, бовваніли дивні тонкі башти — найвищі споруди, які Северин колись бачив. Біля декількох башт у повітрі завмерли величезні кити на припоні.

— Порт цепелінів! — проголосив Деригора. — Вражає, еге ж? Шкода, що «Ярослав Мудрий» зараз на рейсі. Бачили би ту махину! Найбільший цепелін Гетьманату. Але ще встигнете намилуватися, тому годі роззявляти роти.

У крамничці Пилип пробув не менше двадцяти хвилин та повернувся з неабияким оберемком книжок. Тим часом Гнат викупив у вуличної торговки кошик різнокольорових айстр і роздавав квіти усім стрічним жінкам, на що ті дивувалися та обдаровували його посмішками.

Северин напружено думав, що йому купити. Нічого не вигадувалося, і це дратувало. Важкий гаман так спокусливо дзенькав при кожному кроці, що аж кортіло трохи спустошити його. Як приказував Захар, жадоба не мусить керувати характерником, бо він і без того проклятий.

Ватага доїхала до Контрактової площі, де крутилося ділове життя столиці — купчилися чумаки, магнати, купці з інших країн, голови цехів, шляхтичі, дипломати та інші багатії; саме тут стояли престижні гостинні двори та дорогі готелі.

Савка зліз із коня перед готелем «Diamantovyj Рalас» — пишної п'ятиповерхової споруди у стилі рококо. Мармурові атланти тримали назву закладу на могутніх плечах.

— Претензійно, — вирік Ярема. — У Львові таке вважалося би несмаком.

— Тут, панове, ми з вами поживемо, — Савка потер руки. — Шляхетну вибагливість пана Ярового, авжеж, ніщо не здивує, а от решта... Приготуйтеся!

Двоє прислужників у білих рукавичках — назвати їх пахолками язик не повертався — з шанобливими поклонами забрали коней. А всередині... Характерники і справді потрапили до палацу.

— Курва пердольона, холера мене побий! — проголосив Гнат.

Від червоного оксамиту, золота та мармуру аж запаморочилися. Можливо, тому виною був сильний аромат троянд, що стояв у теплому повітрі.

За стійкою чекав вишукано одягнений за сучасною європейською модою чоловік: ідеально виголений, у білих рукавичках, волосся укладене блискучим лаком.

— Вітаю шановне лицарство у Діамантовому палаці, — привітався портьє. — Які кімнати бажають пани характерники?

— Пани характерники бажають п'ять вишуканих апартаментів, щоб вони були і добрі, і за ціною однакові, — відповів за всіх Савка. — Можна найдорожчі.

— Найдорожчих вільних люксів, на превеликий жаль, знайдеться не більше двох, — із легким смутком відповів чоловік. — Натомість маю честь запропонувати інші апартаменти, також найвищої кляси, що коштують п'ятдесят талярів на добу.

Гнат крекнув, Северин витріщив очі. у корчмах брали таляр за ніч, включно із вечерею та сніданком.

— Давайте, — махнув рукою Савкою, наче зупинявся у таких щодня.

— Чи не бажаєте попередньо оглянути апартаменти?

— Не варто марнувати час.

— Половина дукача, лярва мати, — пробурмотів Гнат.

Портьє посміхнувся та легко вклонився. Ярема позіхнув.

— Дякуємо за вибір, панове лицарі. Скільки плануєте у нас відпочивати?

— То поки невідомо. Справи Ордену, — Савка авторитетно помахав рукою з перснем, накресливши у повітрі образи секретних справ.

— Прошу лицарів назватися для книги гостей та внести передоплату за дві майбутні доби, тобто по дукачу з пана. Такі правила готелю, щиро дякую за розуміння.

Він записав імена у велику книгу, отримав від характерників по золотому (Северин із полегшенням розв'язав гаманця та віддав перший дукач), продзеленчав невеличким дзвіночком. За кілька секунд намалювалися пара хлопців — також у формі та смішних білих капелюхах, схожих на баняки.

— Готель дарує панам по фужеру ігристого французького вина з регіону Шампань, його принесуть разом із вашими дорожніми сумками. До відома панства, ресторан знаходиться ліворуч, а стайні праворуч. Обидва заклади працюють цілодобово. Маєте якісь питання чи додаткові побажання?

— Та ні.

— Для нас велика честь прийняти лицарів Сірого Ордену. Бажаю панам приємного часу у столиці та готелі «Діамантовий палац». Вас проведуть до апартаментів, — портьє видав ключі коридорним.

Апартаменти розташувалися на четвертому поверсі готелю. У Северина від погляду на ту розкіш відвисла щелепа: ліжко з балдахіном, м'яка перина, безліч подушок із засушеними пелюстками троянд між них; оксамитові гардини з золотими китицями, кришталевий штоф, велика електрична люстра, мармурова ванна... З крану текла гаряча вода! А з вікна було видно всю Контрактову площу. Коридорні прожогом принесли його сакви і фужер шампанського. Вино було кисле, поколювало язика, але він за прикладом Яреми кинув служкам кілька шелягів — щоправда, із