Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

— А як ще можна ставитися до вас, кляті юди! Століттями лихварили, обдирали, на крові нашій золото заробляли! А потім разом із ляхами проти Хмельницького воювали, запроданці!

З гостинного двору виглядали люди.

— Браття, прошу, заспокоймося, — сказав Савка.

— Пельку стули, патякало, — відрубав Гнат.

— Тоді тисячі гебреїв вирізали до ноги, — відповів незворушно Пилип. — Нагадаю, що в ті часи козаки також воювали проти католиків, які підтримували Річ Посполиту. То, може, ти і Ярему зрадником вважаєш?

Гнат задихнувся від гніву та знову поривався відповісти ударом, але Северин і Ярема тримали його надійно.

Коли Бойка заспокоїли, він потер червону від удару щоку, окинув Пилипа вбивчим поглядом та зник за дверима, які розчахнув лютим копняком. Таврієць спокійно сказав, що переночує біля стодолі, бо йому так зручніше, і нехай не думають, що це якось пов'язано зі сваркою.

— Люблю ночувати просто неба. Мені у чотирьох стінах затісно.

Власник гостинного двору спитався, чи все у них добре, на що йому тільки кивнули, і він більше не перепитував. Характерники розійшлися кімнатами, а Гнат знайшов місцеву жіночку, яка охоче застеляла всім готовим оплатити її послуги.

Северин ще довго крутився в ліжку: незвично було спати одному в кімнаті без тихого хропіння Захара. Утім, його скоро замінив гуркіт з-за стінки — то брат Малюк дав хропака, не переймаючись неприємним завершенням дня. На Северина сварка справила враження. Досі він не розумів, як стався розкол в Ордені, як він міг тріснути та народити Вільну Зграю... І зараз Чорнововк осягнув, що Орден — не моноліт, а лише спільнота різних людей, згуртованих разом правилами і прокляттям.

У сні він знову бачив Ліну. Відьма приходила палка й безмовна, зливалася з ним рухами й цілунками, посміхалася та стогнала, але завжди танула на світанку, і Северина знову гризло, чому дівчина просила забути її.

Він прокинувся і зітхнув. Що більше юнак про неї думав, то більше хотів побачити. Чи вони не дружили майже п'ять років? Чи він не подобається їй? Чи ніч Купали не зблизила їх? Хіба це все не мало жодного значення? Чому він мусить взяти і отак викреслити її зі свого життя?

Кортіло написати листа, пояснити, що він не може навіть заглядатися на інших дівчат, бо кожну порівнює з нею. Може, саме про це співають кобзарі ти пишуть поети? Може, це і є кохання! Хіба від нього можна отак легко зрікатися? Але лист порушив би слово, яке він мав тримати...

Северин, зітхнувши вдруге, рушив на подвір'я, де заскочив Пилипа, який читав книгу без палітурки.

— Як ти, брате? — спитав Северин.

— Не потрібно, — таврієць окинув його дивним поглядом. — Ми всі дорослі люди. Принаймні маємо відповідати за свої вчинки, бо на те вказують срібні клямри. Я та Гнат не мусимо бути друзями. Ця мандрівка знайомить між собою молодих побратимів із різних полків, але не зобов'язує їх товаришувати. Після цієї пригоди наші дороги розійдуться назавжди. Таке життя.

— Мені шкода, що так склалося.

— Не треба шкодувати. Ти занадто переймаєшся чужим нещастям, брате. Я чув і гірші слова на свою адресу. Звик.

Пилип повернувся до книжки. Северин відчув себе бовдуром і вирішив більше не заводити з таврійцем розмов. Зрештою, той мав рацію — після подорожі їхні дороги розійдуться.

Ярема не прокидався і спав так міцно, що його довелося будити всім гуртом. Після сніданку рушили до Києва. Решту миль характерники їхали переважно мовчки: Гнат попереду, затим Ярема з Северином, останнім їхав Пилип — і лише Савка курсував ватагою, намагаючись усіх розрадити, розважити та відволікти.

Але йому не вдавалося.

Розділ 4

Ряди хатинок із садками, які колись були селами, що через постійну експансію міста стали частиною столиці, перетворилися на широкі вулиці, повні яскравого галасу. Сяяли кольорові афіші, блимали вітрини, стукотіли по бруківці підкови та колеса карет, дзеленчали дзвоники та сурмили ріжки, пролітали двоколісні біциклі та моторні екіпажі на пару. Вуличні торговки нахвалювали товари, сердюки зично питали у них дозвільні грамоти на продаж, продавці газет дерли горлянки у намаганні переволати конкурентів, чистильник взуття насвистував пісеньку. Стороння людина, яка вперше опинялася у цьому вирі, миттю губилася серед вуличного хаосу, намагаючись второпати, куди тепер йти та чи є в тому сенс. Нещасні прибульці стояли на місці, закляклі й спантеличені, а заклопотані кияни штовхали їх та лаялися, поспішаючи у своїх важливих справах.

Характерники приїхали до столиці.

Крім Деригори, всі потрапили сюди вперше. Коні нервували, косили очима та неспокійно похропували. На ватагу не витріщалися — киян, які за сотні років існування міста надивилися всілякого різного, було важко здивувати.

Савка відверто насолоджувався шокованими обличчями товаришів та їхав попереду, наче отаман.

— Вітаю у столиці Українського Гетьманату, браття! — Савка махнув руками, наче збирався обійняти Київ. — Ваші перші враження? Подобається?

— Ага, — видихнув Северин.

— У Львові чистіше, — зауважив Ярема, скептично роззираючись. — Та спокійніше.

Гнат та Пилип промовчали — від ранку обидва вдавали, що не помічають одне одного, а решта прийняла це перемир'я.

— Оселимося в одному з кращих готелів, не будь я братом Павичем! — Савка загадково посміхнувся. — Але спочатку зробимо дещо важливе.

Вони поїхали до одного з найбільших ювелірних салонів столиці під назвою «Zolotyi Rih». Салон стояв у заможній місцині, де галасу значно поменшало.

— У тих стінах, браття, на мене чекає мрія дитинства, — оголосив Савка біля входу. — Колись я думав, що вкраду її... Але тепер повертаюся із лавровим чересом на пузі та придбаю мрію за чесні дукачі! Чекайте тут.

Він покинув салон із здоровецькою золотою печаткою на вказівному пальці, в порівнянні з котрою навіть перстень Яреми мав скромний вигляд. Савка щасливо усміхався та безперестанку крутив долонею, роздивляючись, як виграє золото на сонці.

—