Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

— Мені узвару, — сказав Пилип.

— Тільки не кажи, що ти не п'єш, — Савка вирячив на таврійця очі. — Бо я зараз цього стола порубаю!

— Я не п'ю алкоголю, — відмовив Пилип, вивчаючи атлас, який захопив із собою.

— Не рубайте стіл, будь ласка, — швидко втрутилася жінка. — Отже, один узвар і чотири пива?

— П'ять, дві гальби несіть мені, — відповів Ярема. — А ще давайте, паніматко, юшки нам якої та особисто мені вареників макітру.

— З чим вареники бажаєте?

— А з чим тільки знайдеться.

Решта замовили страв. Хазяйка швидко принесла повні кухлі, ватага підняла тост за посвяту.

— Вперше бачу людину при розумі, яка не п'є, — Савка обережно тицьнув Пилипа пальцем у плече, перевіряючи його на справжність.

— Трясця, ти що, хворий? — спитав Гнат.

— Мені не подобається втрата контролю над власним тілом, — спокійно відповів Пилип.

— Тю, — слобожанин зареготав так, що ледь не перекинувся з лави.

Прийшла хазяйка, яка вирішила розстелити невелику святкову скатертину на честь посвяти.

— А що це за пиво у вас добре таке? — поцікавився Ярема, який одним ковтком спустошив половину кухля.

— За ірляндськими рецептами, паничу. Дід мого чоловіка, земля йому пухом, був січовим стрільцем. Його загін проти французів бився разом із армією британських вояк. Під час страшної колотнечі врятував життя одному ірляндцю, а той віддячив секретним родинним рецептом.

— Файно! — Ярема вижлуктав решту гальби, окинув критичним поглядом другу і попросив собі третю.

Допоки готувалися страви, мова зайшла про курені.

— Дуже радий, що Данилишин мені клямру видав, — повідомив Савка. — Хочу бути у розвідці. Яка ж нудьга ото тепер лямку два роки у вартових тягти!

— Я навпаки хочу до вартових, — сказав Гнат. — Мені більшого не треба.

Деригора скорботно похитав головою, не знаходячи слів для опису вражень від такої жахливої заяви, та повернувся до Ярового:

— Тобі, Малюче, дідо клямру видав.

— Хіба я міг отримати її від когось іншого?

— І то правда. Брате Цицероне?

— Варган. Курінь скарбничих.

— Точно! Зуб даю, що Панько напудив у штани від такого перспективного юнака, — Савка перевів погляд на Чорнововка. — А от Северин, браття, у нас двохвостий характерник!

— Ого, то це тебе Забіла обрала? — здивувався Ярема, допиваючи другу гальбу пива. — Я вчора не роздивився, бо саме клямру прикручував. Чим ти її так вразив?

— Не знаю, — збрехав Северин.

— Вона останні роки до себе нікого не приймала, — зауважив Яровий.

— Чим узагалі займається курінь потойбічників? — спитав Гнат. — Чув, ніби вони там щось з Потойбіччям і чарами крові крутять-вертять.

— Не знаю, брате Енею, — сказав Савка. — Їхня діяльність майже така ж таємнича, як і діяльність призначенців. Твій батько, як представник того куреня, про те нічого не розповідав, брате Щезнику?

— Ні.

— Кажу ж — найвища таємність! Чув тільки, що вони усувають характерників, які серйозно проштрафилися... Але це й так загальновідомо. Непогано, мабуть, туди потрапити! — замріяно промовив Савка.

На радість Северина, принесли страви, і вся увага переключилася на них. Ярема помолився, перехрестився, мигцем знищив порцію горохового супу, добив третю ганьбу пива, після чого витер вуса та замовив четверту. Затим подивився на величезний горщик перед ним і проголосив:

— Вареники-мученики, сиром вам боки забивали, маслом очі заливали, в чавуні кипіли за нас, грішних, такі муки терпіли, — і ковтнув першого вареника.

— Амінь, — пробурмотів Савка.

Северин жував смачну кров'янку, але насолоди від обіду не отримував. Згадка про батька зіпсувала апетит.

Ярема нахвалював вареники за правильне співвідношення начинки та тіста.

— Ви погляньте на них! Справжні кулінарні шедеври. У мене дома так готують! Придивіться, наче стигла вишня, торкнешся — і лусне, — із запалом справжнього гурмана пояснював Яровий. — Гарна корчма. Зазвичай ліплять вареники з товстого шару тіста, а начинки кладуть дзуськи!

Гнат подлубався ножем у зубах та поцікавився у хазяйки, чи немає тут дівчат, які йому застелять, на що отримав обурену відповідь, що це пристойна корчма і нехай панич таких дівчат шукає по менш респектабельних шинках.

Характерники розплатилися та рушили далі. Ярема розслабив черес на пару ділень та запалив люльку з коноплями, а Савка зірвав обабіч дороги великого соняшника і лузав насіння на ходу. Пилип довго дивився на нього, а потім зауважив:

— Ти лишаєш за нами слід.

— Друже, нас тут п'ятеро вершників — як ти міг, напевне, зауважити — і ми разом залишаємо такий слід, що його навіть сліпий побачить. Але коли тобі дуже кортить, то я не заважатиму, якщо ти побіжиш із помелом замітати наші сліди, аби жоден підступний ворог Гетьманату не вистежив вірних лицарів Сірого Ордену.

Пилип знизав плечима, дістав варган та неочікувано розважив ватагу невеличким концертом, і йому довго аплодували. Таврієць той ще дивак, подумав Северин.

Характерники минали поля та села, збираючи сторожкі й захоплені погляди на чересах. Шаркань явно вподобав Офелію і намагався бігти поруч із нею, з чого Ярема весело сміявся. Савка травив байки, Гнат дістав зачитану «Енеїду» та інколи декламував уголос улюблені рядки, а Пилип мовчки вивчав атлас.

Вечір наздогнав їх неподалік Ржищева. Характерники пошукали на мапі прихистку на ніч та обрали гостинний двір неподалік. Там і трапилася перша сварка.

— Жидівський шинок? — сплюнув Гнат. — Та я краще удавлюся, ніж у такому ночуватиму.

Обличчя Пилипа сполотніло. Він стиснув губи, під'їхав упритул до Гната та вліпив йому ляпаса — могутнього та дзвінкого, як постріл. Слобожанин ледь не заточився на землю.

— Моя мати — гебрейка, — процідив Пилип.

Гнат загарчав, стиснув кулаки і поліз у бійку, Ярема