Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

Розділ 17

— Слухаю, — крізь зуби мовила вона, як тільки опинилась на вулиці. Це прозвучало настільки грубо, що Свят, який стояв біля машини, і вже збирався сісти всередину, обернувся до неї зі здивуванням  у погляді.

Але зрозумівши, що Тася говорила не до нього, а також те, що телефонна розмова була не з приємних, він швидко застрибнув у салон і виїхав з подвір’я.

— Тася, що ти наговорила мамі? Ти маєш совість? — істерично кричала їй в слухавку Катя. 

Дівчина міцно стиснула губи, а разом з ними і стиснулась рука на телефоні. Хотілось би, щоб замість цієї коробочки її руки стиснулись на шиї сестри.

— Катю, увімкни нарешті свій мозок. Перестань бути тупою куркою і подумай вже врешті-решт, що ти верзеш?  — нестримно вигукнула Тася, прикладаючи руку до лоба. 

І знову вона винна. Але от тільки тепер в чому? В тому, що розповіла матері, що її божий метелик Катруся не такий вже метелик, а справжній кажан?

— Правду, — не бажала здаватись сестра. Все продовжувала гнути свою лінію.

— У нас є лише одна правда, — перебила її Тася, бо слухати це блеяння їй не хотілось. — І ця правда звучить так: ти просто прикра курва, яка чомусь вирішила, що застрибнути в ліжко нареченого рідної сестри це крута ідея. Але ти не крута, Кать, ти дурепа!

— Контролюй свої слова, — процідила вона. Крім голосу сестри, Тася почула на фоні до болю знайомий голос. — Ти теж не краще. Льоня казав ти до своїх коханців поїхала. То виходить, що й ти не свята.

— Передай тому нещасному, що я не платитиму за квартиру. Тепер це твій обов’язок, якщо ти вже взялась. І нехай його не свербить куди і до кого я поїхала,  я не бажаю чути ні тебе, ні його, — образи не було, була лише злість. Тасі хотілось розірвати цих двох на малесенькі шматочки. Зробити так, щоб ніколи в житті  більше їх не бачити. Але це поки що було не в її силах. Єдине, що дівчина могла зробити, це мінімізувати будь-як контакти з ними.

— Ти просто нікчема, — крикнула сестра, а Тася зробила глибокий вдих. — Ти завжди нею була. Ти просто заздриш мені за те, що в мене все виходить краще ніж в тебе. Ти навіть не помітила, що він тобі зраджує. Думаєш, це було вперше? Думаєш, що тільки зі мною? 

Дівчина набрала в легені побільше повітря для того, щоб сказати пару “приємних слів” сестрі, але слухавку з її рук вирвали. 

Вона повернулась назад і побачила за собою обурену фізіономію Євгена. Він не приховував своїх почуттів. Скинувши виклик, так і не давши сестрі договорити чоловік глянув на неї.

— Навіщо ти це все слухаєш? — Женя й справді не розумів чому Тася це робила. Невже їй так подобалось себе мучити, що вона й далі продовжували колупати цю рану? — З її рота одна гниль вилітає, навіщо ти дозволяєш, щоб вона падала на тебе?

— Не знаю,— знесилено промовила. — Довго ти тут?

— Достатньо для того, щоб зрозуміти, що ти дозволяєш тій хвойді витирати об себе ноги.

— Все не так…

Чомусь їй хотілось виправдати себе. Виправдати свою поведінку. Хоча Тася не мала цього робити. Не перед ним точно. Вони були чужі один одному. Але зараз вона була вдячна Євгену за те, що перервав словесний потік образ від Катерини.

Він зробив крок вперед, зовсім близько. А потім несподівано навіть для самого себе обійняв її. Можливо бачив, що вона вже встигла накрутити себе після такої короткої, але досить змістовної розмови.

Її сестричка ще та змія. З такими родичами й ворогів не треба. В нього самого хвиля злості підіймалась до горла, як тільки він почув, що саме та розпутна дівка кричала Тасі в слухавку.

Саме тому прийняв рішення закінчити виклик, не дивлячись протести Тасі. 

Адже в нього самого ще були свіжими ті спогади, як його колишня у своїй зраді його ж і звинувачувала. Але він чоловік, міг з легкістю відрізати всі свої емоції та адекватно сприйняти чужі слова. А от Тася, судячи з почутої розмови цього зробити не могла.

Її потрібно було підтримати та направити. Бо зараз вона точно займалась самокопанням, тут і ворожкою бути не потрібно.

Але дівчину йому все одно було шкода. Вже дуже вона  його самого нагадувала.

— Дякую, — прошепотіла Таїсія, притискаючись до його грудей щокою, але руками його не обвила. Стало ніяково це робити. Ніби неправильно. Вона всього лише гостя в цьому будинку. І навіть якщо доброта цих людей не знала меж, їй все одно варто було тримати себе в руках. Що вона зараз й намагалась робити.

— Як часто вона тобі телефонує?

— Це було вперше.

— А той твій? — для того, аби не лаятись Євген вирішив тактовно змовчати. Хоча до того парубка можна було й не підбирати правильних слів.

Дівчина змовчала. Очевидно, що не часто. 

— Що вона хотіла? Крім того, що образити?

Тася відірвалась від нього, запнувшись. Євген так завзято цікавився її розмовами. Для чого? Нащо йому знати про її розбірки. Зовсім скоро вона покине їхній будинок, тому не варто було бути аж настільки відвертою.

Але Євген лише очі закотив на її красномовний погляд. Тасю навіть без слів можна було зрозуміти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍