Katerina Школіна - Капкан (на) демона, Katerina Школіна

- Чого втікла? - запитав він. І повільно підійшов до неї.

- А що… тобі можна, а мені зась?! - огризнулась  капітан.

Ділан лиш усміхнувся сам собі, опустивши голову.

- Ну і що за заморочки намочили твої очі? - він трохи нахилився і ткнув пальцем піратці в лоба, від чого її голова сіпнулась назад.

Вона стисла губи і впірилась в нього невдоволеним поглядом.

- Заморочки… Це тепер так називається? - Азалія крутила в руках пляшку. - Я нині гірше за найслабшу жінку, адже навіть слабка одного разу може повстати. Я ж не маю такого шансу. Моє повстання - моя смерть. Заморочки… - фиркнула.

Ділан сумно усміхнувся. 

- Допоможеш повернути трон і відпущу на всі чотири сторони, - хрипко відповів він.

Невже і я навчився лукавити… - думав він в цей момент. - Як же я можу її відпустити? Якщо вже ув’яз по самі вуха в болотах цієї відьми. - зітхнув мисленно. - Моє серце стало Пеклом, коли його зрадили. Тепер я розумію чому. Щоб там поселився один дуже непостійний і лукавий демон…

- Чому одразу не вчинив так? Чому протягом місяця дурив усіх і прикидався жертвою? Чому утік? І якого біса ти вирішив все ж повернутися до мене? В мене так багато запитань і на жодне я не можу знайти відповіді… - видихнула піратка, відкоркувала пляшку з ромом зубами і виплюнула пробку куди подалі. Добре хильнула.

- І не треба шукати. Бо я сам не знав, що мені робити. - просто відповів хлопець. - Я потрапив до Каллісто і ця хитра тітонька чомусь вирішила мені допомогти розібратися у собі і знайти шлях додому. Хоча, думаю, вона допомогла, бо я врятував її і, щонайголовніше, її гаманець, - він розсміявся і, заклавши руки за спину, обійшов Азалію по колу.

- Як ви усе провернули? - вона всілася на стола, а атлант пройшов поза неї і сів на її улюблений стілець поза її спиною. Азалія повернулася до нього боком, вклавши одну ногу чоботом на стола і обіпершись о своє коліно. Раніше вона ніколи собі такого б не дозволила, але зараз їй було так паршиво на душі від відчуття, що все більше не під її контролем і вона не може нічого передбачити. А значить, відчуває себе вразливою.

Атлант поклав зціплені в замок руки пред собою і поринув у думки.

- Нема сенсу згадувати. Вона хотіла взяти мене тілоохоронцем. Але в той же вечір ми напилися. Як виявилось мадам також любить хильнути… - він усміхнувся, згадуючи п'яну стару. 

- Що пили? - спитала Азалія і відпила трохи рому.

-  Портвейн. - здвигнув плечима Ділан. - Вочевидь, дорогий. І міцний, бо мадам знесло з кількох келихів. Але я помітив, що коли вона п'яна, то в неї розв'язується язик і вона дає досить корисні поради.

- І що порадила? - скептично хмикнула капітан.

- Ну, почувши мою історію, вона назвала мене телепнем. З чим я згоден. І наголосила на тому, що мені потрібно було за місяць сколотити план. А не тікати, - розвів руками атлант.

- А ти що? - звела брову дівчина.

- А я в процесі додумав, як саме мені повернутися. Сили в мене ніц. Тож єдиний вихід - змусити тебе допомогти. Помста, знаєш, це надто мілко. Чи найкраще було просто виправити усе твоїми руками?

- Скотина! - беззлобно кинула Азалія. - Тра*нув, щоб зробити служницею…

Зараз вона не ображалася, їй навіть було смішно, що вона повелася. До того ж не можна було заперечувати, що вони гарно провела час.

- По факту. Хоча ніхто в той момент не був проти.  - усміхнувся Ділан. - До того ж твої слова на ранок доводять, що для тебе це було на одну ніч, - якось сумно промовив він. - Ти не такий вже й ангел…

- Ти про мою типу демонячу душу? - вона закинула голову назад, хрипко розсміявшись.

- А вона взагалі є у тебе? - з прищуром глянув на піратку.

- Я вже не знаю, - сумно заключила вона і хильнула рому ще.

Ділан забрав в неї пляшку з рук і відпив також. Холодок розлився по горлу і на губах з солодким присмаком. Атлант облизнув губи, відчуваючи, що в грудях також потепліло.

- І все ж… Чому все так? - спитала вона в пустоту кімнати.

- Все просто. Спочатку я утік, бо більше не хотів залишатися на кораблі ненависної, але і дуже симпатичної демониці, - повторив він. - А потім передумав, поговоривши з старою вовчицею. 

- Та не про те я… - зітхнула Азалія. - Чому в моєму житті все так.  - вона стала загинати пальці, коментуючи кожну невдачу. - Прокинулась в пустелі, не пам'ятаючи нічого: ні імені, ні хто я. Побудувала все з нуля, команду зібрала. І тут заявляєшся ти, стверджуючи, що я зрадниця, до того ж демониця, і що тепер я в повному твоєму розпорядженні, - насупилась вже трохи сп'яніла піратка. - Забула один момент, - вона недоволено зиркнула на Ділана. - Спершу я тебе спасла. Після чого ти спочатку втік, а потім мене хорошенько вилюбив. За мої гроші між іншим! - піратки згадала піастри, які вона заплатила й скривилась. - Ще й в рабство забрав.

Добре, що хоч сундука з золотом не забула там.

Тепер цей сундук красувався в її кабінеті, куди занесли його матроси, яких вони також забрали з борделя, де ті тусувались до ранку. Азалія сумно глянула на сундук.