Katerina Школіна - Капкан (на) демона, Katerina Школіна

- Скажи, тобі настільки сильно подобаються гроші? - їдко запитав Ділан.

- Ні-а, - хмикнула у відповідь капітан. - Я їх люблю. Просто обожнюю...

Атлант зітхнув.

- І ти чомусь упустила момент, що мала мене продати на ринку. Саме ти перша мене зрадила в минулому. І те, що втратила пам'ять, не змінює цього факту, - гримнув на неї Ділан. - Тож досить корчити з себе жертву.

- Я не можу платити за те, чого я не пам'ятаю, - огризнулась у відповідь Азалія.

Ділан аж рот відкрив від обурення. 

- Тобто, якщо ти в п'яному угарі розгромиш бар і цьому є свідок. То ти відмовишся платити, бо не пам'ятаєш! Безсоромна! - пророкотав атлант.

- По-перше. Я не напиваюсь до такої кондиції. Ніколи. - прикрикнула на нього у відповідь піратка. - А по-друге, я добре себе знаю, щоб сказати, що я не встромляю ножа в спину. Якщо мені щось не подобається, то я одразу вріжу поміж очей. Тож, ти бачив мою зраду на власні очі, якщо говориш як свідок?

Ділан зітхнув:

- Я кликав - ти не прийшла. За цей час звершився державний переворот, а я потрапив у темницю. Потім мене кинули до Кракена на смерть. Ти пропала і не повернулась. Що це може бути ще, як не зрада.

Азалія прямо подивилась йому у очі.

- Десять років тому я опритомніла без пам'яті у пустелі і десять років тому твій дядько узурпував владу. Ти не бачив на власні очі, щоб я служила твоєму дядькові. А я навіть не знала усі ці роки, що я демон. - вона звела очі в стелю. - І навіть зараз я сумніваюсь в твоїх словах. Бо в мене купа питань. - вона, захлинаючись думками, що рвались назовні, нахилилась до Ділана так, щоб говорити очі в очі. - Яка моя сила і як нею користуватись? Скільки мені років? Чи є в мене сім'я? Чи є хтось кого я любила в минулому житті? І яким було це минуле? А ти, - вона тицьнула пальцем в груди атланта, - не просвітлюєш цю темряву, а лиш звинувачуєш мене. Щоб сказати тобі точно, що сталося, мені треба все згадати. А доти я не хочу чути про свою зраду. Бо я вважатиму, що її не було. Задовбав уже. Таке відчуття, ніби в тебе пластинка заїла.

Атлант хмикнув, але, зітхнувши, погодився.

- Без питань. - підняв руки - Не будемо згадувати про це поки що. Я згоден, що діяв імпульсивно. В той час я був надто юний, а зараз замість того, щоб розібратися, поклався на свої давні образи. Це було низько. Але вибачатися не буду, - хмикнув знову він. - Я все ще не знаю правди. Але більше не зачіпатиму цю тему.

- Домовились, - усміхнулася Азалія. Відпила ще трохи рому і протягнула пляшку Ділану. Він усміхнувся у відповідь і, взявши пляшку, також хильнув.

- Все ж непогане пійло, - присвиснув і поклав пляшку на стола.

- Де ми знайдемо вхід на твою Батьківщину? - спитала капітан.

- Все просто. Ми пройдемо крізь ворота Атлантиди. В Бермудському трикутнику. 

- Як доберемось туди? - скептично глянула на нього Азалія. - Для цього потрібні місяці. Ти уявляєш собі, що таке перетнути Тихий океан!

Ділан хитро усміхнувся:

- Місяці. Або всього лише один демон.

- Я не вмію керувати своєю силою. Якщо вона дійсно в мене є, - скептично глянула на атланта піратка. - Може ти там пригнеш у воду і хвостом трохи попрацюєш, - пожартувала.

Ділан здвигнув плечима.

- Раніше я так би й зробив, - розмірковував атлант. - Єдине, що я можу зараз зробити - це змусити хвилі нести нас швидше. Але при такій швидкості дерево буде зустрічати опір у вигляді води і корабель просто розтрощиться. Найкращий варіант - це портал. А це вже в твоєму стилі.

Капітан закотила очі.

- Ага, от тільки б знати як відкривати ті портали, - глянула в стелю Азалія...

- Навчимо, - заявив з посмішкою Ділан.

- Та ти знущаєшся! - завила в голос піратка.

- А як без цього, - сміявся вже в кулак атлант, бачачи розчаровану моську Азалії. 

Ох і буде ж мороки... - здається, ця думка навідала їх обох...