Хелена Власенко - Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко

 Роботи було достатньо і Дана поспішала, щоб максимально швидко з нею справитись. Не зважила навіть на обідню перерву. Ще й ті кляті панчохи. Резинка, як на зло, в найбільш невідповідний момент розтягнулася і постійно сповзала, дратуючи і відволікаючи від справ. Під час чергового заповнення Exellівського файлу вона не витримала. Дана відштовхнулася на кріслі трошки назад і швидко підсунула поділ об'ємного силуету спідниці вгору, щоб поправити дурнувату резинку.

 - Що ти робиш? - незабарився над головою тихий, вкрадливий і дуже незадоволений голос.

 Дана різко підняла голову і зустрілася з чорним поглядом красивих очей і розлючено стиснутими чуттєвими губами. 

 - Резинка розтягнулася і відволікає мене, - по-школярськи тремтливим, писклявим голосом спробувала виправдати себе, одночасно хаотично поправляючи спідницю.

 Питання Яна, мабуть, було риторичним, оскільки він не дослухав відповіді, а пішов до виходу, кинувши на останок:

 - Мене години дві не буде.

 Дана нарешті змогла видихнути з полегшенням. Все ж доводилося визнати і зізнатися насамперед самій собі, що не досягла ще вона успіху в ігноруванні Яна. Тіло вперто продовжує реагувати на нього і витримувати та справлятися з неочікувано надмірною його близькістю вкрай важко. Докази розуму недієві і їх роль явно мізерна в цьому поєдинку.

 До часу, коли Ян вже повинен був вернутися, Дана з обов'язками своїми справилася і могла дозволити собі піти швидше. Крістіану нетерпілося побачитися, судячи з його повідомлень. Дана заспокоювала його, що ще трошки і звільниться, варто тільки дочекатися шефа, який з хвилини на хвилину повинен об'явитися.

 Коли Ян прийшов, Дана навіть не встигла щось йому сказати. Він без лишніх слів впевнено попрямував до себе, обірвавши її на півслові своєю поведінкою. Що ж, Дана підвелася і пішла стукатись в двері його кабінету, але не встигла і руки підняти, як він вийшов і владно сказав:

 - Ходімо. Поїдеш зі мною.

 - Куди? - витріщилася на нього.

 - Робоча зустріч, - не чекаючи реакції, обійшов її і попрямував до виходу.

 - Моя присутність обов'язкова? - з надією перепитала його.

 - Так, - не вдаючись в зайві пояснення і не повертаючись до неї, відповів він.

 Дана важко зітхнула, але вибору не було. Вона схопила сумочку і пішла за ним.

 Через п'ятнадцять хвилин Ян зупинив авто на території одного зі столичних елітних готелів. "Очевидно, зустріч пов'язана з тим самим потенційним іспанським проектом, - подумала Дана, ступаючи за ним на другий поверх". В голову мимоволі закралась думка, чому це зустріч не в ресторані чи інших більш пристосованих приміщеннях, але не так це і важливо. Швидше всього тут неформальний стиль ділового "побачення".

 Ян відчинив одну із дверей і пропустив Дану поперед себе та зайшов слідом. Вона тихо ахнула під першим враженням від розкішного оформлення і розмірів номеру, але швидко взяла себе в руки.

 - Кого ми чекаємо? - поцікавилася в нього, розвертаючись.

 - Нікого, - почула коротку відповідь.