Майкл МакКланг - Пропала злодійка, Майкл МакКланг

переконливо, власного розуму в нього не було, тож він не відповів. Якщо з другого боку дверей істота досі чекала, в мене не буде часу поставити пастку.

Я наказав ляльці кинути сітку і відчинити двері. Коли ніщо не вискочило і не порвало її на частини, я наказав їй увійти в чорну, як ніч будівлю. Коли вдруге нічого поганого не трапилося, я пішов за нею і на першому поверсі, при магічному світлі, взявся розкладати сітки, одну зверху над другою. Кривавій ляльці бракувало сприту, щоб швидко виконувати таку роботу, тож я велів їй чекати і не перешкоджати мені. Всередині кімната була нічим не примітною, за винятком одного кутка. В той час, як зовнішня частина будівлі якимось чином розплавилася, всередині вона виглядала так, наче її поставили на маленький вогонь.

В тому кутку була нічим не примітна боса нога прикріплена до тіла в кріслі-гойдалці. Моє око не хотіло затримуватися ні на тілі, ні на кріслі. З ними обома трапилося щось неймовірне, неприродне. В одних місцях дерево, плоть і одяг переплелися так, що їх було неможливо відрізнити, а в інших булькали, як підлива залишена без догляду на вогні.

Після того як я переконався, що сітки виставлені як слід, я покликав ляльку, наказав їй стати посеред сіток, а сам відійшов від будинку, залишивши її напризволяще. Поки вона не помре, я не міг нічого чарувати.

Я не хотів відходити аж до Мок М‘єна, але й знаходитися надто близько до пастки мені теж не хотілося, бо я боявся, що істота відчує мій запах, а не двійника. Було неможливо визначити як близько, чи як далеко я повинен стояти, тому я зупинився на середині відстані й став чекати.

Я зайняв позицію звідки було добре видно двері, сперся на погано заштукатурену, нерозплавлену стіну, в глибокій тіні навісу. Магам бракує терпіння так само як будь-кому іншому. Я був роздратований, змучений, невиспаний і стурбований. Хвилини тягнулися, перетворилися в годину, я зосередився на зв‘язку з кривавою лялькою, і легковажно дозволив своїй увазі блукати. Якби я був пильним, то зауважив би легенький, дивний запах паленого цукру і жовчі, що повільно посилювався в нерухомому, холодному повітрі.

-- Над тобою! – почув я крик Мок М‘єна і не задумуючись помчав в бік будинку, в якому поставив пастку. Породження тьми кинулося вниз зі стіни наді мною, зі зловісним криком звалилося на те місце, звідки я щойно відійшов. Я не озирався. Або встигну, або ні. Проте, про всяк випадок, я схопив в руку ніж.

Я щодуху мчав до дверей. Я чув, як позад мене його кігті шкребли по бруківці, і судячи з цих звуків, воно наздоганяло мене. Подумки я наказав кривавій ляльці відчинити двері, що вона або зможе, або не зможе зробити, без моєї присутності поряд з нею. Мені не хотілося зупинятися і відчиняти двері. За цей час породження тріщини майже напевно скоротить відстань поміж нами.

Я швидко наближався до дверей. Вони не відчинялися. Істота позад мене видала крик, який переріс у рев, а тоді я почув, як вона різко видихнула і стрибнула. Я кинувся плазом на вулицю, заробивши кілька подряпин і синців. Породження тріщини пролетіло наді мною.

Двері відчинилися. Я побачив свою криваву ляльку за мить до того, як породження тріщини налетіло на неї, повалило назад всередину кімнати. А тоді мені перепало щастя відчути на собі, як породження тріщини потрошить її та кусає за обличчя. Моєю єдиною втіхою було те, що чудовисько теж це відчуло.

Ось чому я заплатив Мок М‘єну в сто разів більше, ніж насправді вартував його абсолютно нічим не примітний ніж. З допомогою крові, що збереглася на лезі, я зробив істоту частиною кривавої ляльки, і таким чином вона відчула на собі такі самі важкі, болючі наслідки.

Кривава лялька не відчувала нічого, і без проблем виконала мій наказ утримувати породження тріщини, поки не загине. Заціпивши зуби від нестерпного болю отриманих не мною смертельних ран, я зіп‘явся на ноги і сперся на одвірок, спостерігаючи за тим, що відбувалося в глибоких сутінках кімнати. Коли чари повернуться, мені потрібно буде діяти швидко.

Породження тріщини знемагало від болю, знавісніло від нього. Воно намагалося вирватися від кривавої ляльки, що лежала, стікаючи кров‘ю, на підлозі. Своєю чергою лялька міцно стискала його в своїх обіймах. Це роз’ятрювало тварюку. Істота шалено кусала ляльку за те, що та утримувала її, і тим самим, звісно ж, завдавала більше болю собі, на що вона реагувала, намагаючись втекти…

Цей цикл повторювався пів десятка разів перш ніж лялька, зітхнувши, здохла, і я знов міг черпати енергію зі свого джерела. Я негайно активував команди вплетені в сітки, шаленими темпами вливаючи в них енергію.

Сітки ожили, обмотали породження тріщини, що знавісніло верещало, і почали стискатися, шепочучи команди зберігати спокій, залишатися пасивним, припинити боротьбу. З кожним рухом чудовиська, вони щораз міцніше спліталися навколо нього, нитки рипіли, швидко зв‘язуючи його. Протягом кількох секунд мені двічі довелося посилювати сітки, щоб вони не розірвалися під час цієї боротьби. Я небезпечно наблизився до виснаження свого джерела. Якщо це трапиться, я втрачу свідомість. А це означало смерть.

Зрештою істота могла тільки ледве-ледве ворушитися і скиглити крізь зв‘язану пащу. Наскільки я бачив, його шкіра постійно змінювалася з блакитно-чорної на болотисто-сіру, намагаючись злитися з оточенням, як вона це робила, коли підкрадалася до мене.

Зачерпнувши так швидко стільки енергії, я фізично ослаб. Земля починала втікати мені з-під ніг. Я закріпив закляття на сітках, похитуючись вийшов на вулицю і плюхнувся на землю. Серце калатало, страшно тягнуло блювати. Я змусив себе робити довгі, повільні вдихи холодного, нічного повітря. Коли я позбувся смороду чудовиська, мені стало трохи краще.

-- Ти досі живий, -- зауважив Мок М‘єн, наближаючись до мене.

-- Більш-менш, -- вичавив я з себе.

-- Та істота вміє ставати невидимою. Я не помітив її, поки вона просто не з‘явилася, готова стрибнути тобі на голову.

-- Не невидимка, просто міняє забарвлення. Хоча на відстані це майже те саме.