Майкл МакКланг - Пропала злодійка, Майкл МакКланг

два ми пройшли низькими дахами, я проклинаючи свою громіздку ношу. Нарешті ми наблизилися до одного з районів вражених тріщиною. Пам‘ятаю, він назвав її вулицею Півмісяця. Як він казав, один з розплавлених районів.

І він не помилявся. Камінь не повинен текти як віск на гарячому сонці.

Ми видряпалися по хиткій, металевій драбині, що вела на високий, плаский дах, і звідти поглянули на руїни, наслідки хаосу. Цілі будинки похилилися, деякі до такої міри, що їхні стріхи торкалися вулиці. Інші схилилися один на одного і сплавилися докупи. Кілька були вражені тільки частково; частина стояла цілком нормально, в той час, як решта будинку – цегла, скло і дерево – відірвалася від неї, обвисла, розтягнута і спотворена.

Це був краєвид родом з жахів, чи снів божевільного.

-- Цікаво, чи хтось з мешканців вижив? – запитав я себе вголос.

-- Кілька, -- відповів Мок М‘єн. – Але доволі швидко їхні страждання припинилися. Або вони самі їх припинили, якщо ще були в стані.

Він переклав ношу в другу руку і вказав на один з частково “розплавлених” будинків на краю руйнувань. В ньому був вражений тільки один кут.

-- Он там воно підстерегло моїх хлопців.

-- Добре. Почекай тут, будь ласка. Мені потрібна буде твоя допомога, щоб дотягнути його до вулиці, на якій знаходяться Новини.

-- Ти що, збираєшся піти один?

-- Не зовсім, -- відповів я і витягнув його “фартовий” ніж. Те, що він був для нього фартовим не заперечиш, адже він приніс йому чималі гроші. Я присів навпочіпки, розрізав подушечку біля великого пальця і дав, щоб кров, яка виступила, капнула на лезо ножа. Звідти вона стікала на брудний камінь.

Виготовлення кривавої ляльки не приносить мені задоволення. Щоб надати їй достатньо субстанції, аби вона переконливо померла, мені потрібно вкласти в неї надто багато себе. Зв‘язок існуватиме допоки мого двійника не вб‘ють, а це означало, що я це відчую. Не цілковито, але достатньо, щоб не ходити і виготовляти кривавих ляльок задля забави.

Вперше я створив криваву ляльку для себе у розпалі особливо жорстокої вендети. Тоді я був зовсім юним, ще до того, як почав навчання у Івуста, і єдиним чого я навчився, потайки, від матері, була кривава магія. Посеред ночі на нашу родову садибу напав і захопив Дім Тейолі, вони ходили з кімнати в кімнату, вбиваючи всіх, хто потрапив у їхні руки. Охоплений відчаєм, я викликав двійника і наказав йому лягти у ліжко, а сам заховався у шафу.

З ними був маг. Він дезінтегрував криваву ляльку. Через кривавий зв‘язок між мною і лялькою я безпосередньо довідався, яке це відчуття, коли тебе перетворюють в кривавий туман. Саме тому, як це не парадоксально, мені так просто кидати це закляття.

В будь-якому разі виготовлення кривавих ляльок ніколи не закінчується весело.

Додайте до цього факт, що допоки існує лялька, я не можу більше нічого чарувати, і ви зрозумієте, чому я роблю це тільки у випадку крайньої необхідності. Біль і слабкість – далеко не мої улюблені відчуття.

Одного разу, в руїнах Хлурії, виготовляючи криваві ляльки для нас з Амрою, щоб принести в жертву Шемранг, я попередив її, щоб вона не змішувала свою кров з моєю. Тепер я навмисно робив це з сукровицею породження тріщини. Якщо мені вдасться мій задум, то коли породження тріщини нападе на мою ляльку, його чекатиме неприємна несподіванка.

Я чарував над кров‘ю, балансуючи пристрасність, що живила криваву магію і холодну ясність, якої вимагало Мистецтво. Була холодна ніч і ставало щораз холодніше, але невдовзі по потилиці й вздовж ребер в мене почав текти піт.

Я загубився в просторі, змагаючись з двома видами сили і двома типами крові, підкорюючи їх своїй волі, змушуючи їх змішуватися на щоразу то дрібнішому рівні… аж до остаточної згоди, коли сама реальність не могла відкинути нав‘язані мною зміни.

В цьому привабливість магії для тих, хто прагне домінувати. Навіть мені, який не прагнув влади і могутності, було важко встояти. Якщо ти можеш взяти щось, з чого утворений твій світ, і змусити його змінитися згідно з твоїм бажанням, то ти не можеш вдавати, що ти такий самий, як м‘ясник, ліхтарник, чи кравець. Але замість того, щоб вважати себе кращим, я давно зрозумів, що я просто інший.

Що мало свої власні підводні камені.

До мене дійшло, що я закрив око тільки тоді, коли я відкрив його і побачив, як на мене дивиться моє власне обличчя. А принаймні щось дуже схоже. Риси ляльки були грубішими, і вона мала два ока. Зробити це не було моїм свідомим рішенням. Очі були порожніми.

-- Я ще такого не бачив, -- повідомив мене Мок М‘єн. – І не впевнений, що хотів би побачити ще раз.

-- Я йду поставлю пастку. Повернуся скоро, або взагалі не повернуся, -- сказав я йому, обмотуючи поранену руку далеко не чистою хустинкою. – Пильнуй, будь ласка, за тією істотою, і якщо побачиш – кричи.

Я закинув сітку на плече. Подумки дав наказ ляльці зробити те саме з іншою, і спускатися за мною по заржавілих сходах на вулицю.

 

14

Якби в мене був час і сили, то використовуючи його кров, я міг би створити локатор породження тріщини. Та їх в мене не було, і взагалі я не думав, що такий локатор стане мені в пригоді. Істоті було не до вподоби, коли вторгалися на її територію. Якщо вона була такою войовничою, як її описав Мок М‘єн, то можна було сміливо розраховувати, що вона з‘явиться сама і мені не доведеться полювати за нею.

Лялька мовчки йшла за мною по вулиці до місця де члени бригади Мок М‘єна зустріли свій кінець. Двері були зачинені.

-- Зараз буде ризикована частина плану, -- сказав я своєму творінню. Хоча в нього й були мізки, що виглядали