Вікторія Грош (Rouce) - Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)

16 глава "Несподіване рішення"

Місяць потому.

Сьогодні день мого першого дня третього триместру. Ноги болять на стільки, що мені неможливо на них стояти. Тому ходжу дуже повільно. І дихати теж нормально не можу. Вже стала забувати що це після народження дівчат, але довелось згадати, адже вибору немає. І, ще ми досі нікому про майбутнього сина не сказали... ну, окрім Ромчика. Спілкуємось з сім’єю дуже рідко, тому ніхто не знає. А ще сьогодні буде суд. І все ж довелось у Романа попросити допомоги. Богдан подав до суду.

Ми вже у залі суду. Я сиджу біля свого адвоката. Тимур сидить за мною. На щастя не довелось брати сюди сина. Нам сказали, що він на суді може не бути присутнім. Тому він зараз у школі

Почався суд. Спочатку почав говорити Богдан. Що він такий сякий. Що хоче бачитись з сином. Про, те, що він сидів у тюрмі не сказав ні слова. Може його адвокат так вирішив, не знаю. А після говорила я. Я все ж згадала про його термін, який він сидів за ґратами. Мій адвокат розглянувши нашу справу. Сказав, що буде доречно це згадати. Згадати про всі наші стосунки. Я не хотіла це згадувати взагалі, але заради цього суду довелось згадати.

Суд триває майже годину. Я подивилась на Богдана, мені здалось що з ним щось не так. Як тільки-но я про це подумала, побачила як він просто зі стільця впав на підлогу. Всі зразу ж побігли до нього. Добре, що у залі був Тимур. Він оглянув Богдана. А після сказав, щоб викликали швидку. Тіма поїхав з Богданом у лікарню. Я ж звичайно теж захотіла поїхати. Тому поїхали разом.

Приїхавши, я залишилась у кімнаті відвідувачів. А Тимур повіз Богдана у приймальне відділення. Мабуть, зала суду на Богдана так подіяла. Не знаю як було того разу. Але зараз він був якийсь напружений.

Я побачила, що до мене йде Тіма. Я встала зі стільця.

- Лілі, Богдану треба операція на серці

- Хто її буде робити?

- Я — сказав Тимур. А я аж рота відкрила. Мій чоловік буде робити операцію на серці моєму колишньому.

- Ти?

- Мої колеги майже всі поїхали на конференцію. А ті хто, залишились, у них операції

- Тоді роби

- Добре. Я за кілька годин вийду до тебе — Тіма поцілував мене у щічку та пішов робити операцію. Хто б міг ось це подумати. Щоб Тимур Богдану робив операцію. Знаю, що Тимур не завдасть шкоди комусь з пацієнтів. Навіть тому, хто йому зовсім не подобається.

Я сиджу у кімнаті для відвідувачів вже дві з половиною години. А Тимур до мене ще не вийшов. Невже там якась складна операція? А може вона повинна бути так довго і швидше її просто зробити не можливо? Я сиджу, думаю про Богдана. Чесно мені його трохи шкода. Його життя не складається. Що він там бачив у своєму житті? Тільки багато дівчат, після мене, яку назвав своїм справжнім коханням. Але виявилось що це не так. Після Лізу, яку практично довів до самогубства. А ще плюс до всього цього п’ять років сидів у тюрмі. Напевно, що знайомство з Данилком, це єдине, що може бути світлим у його темному житті. А, що якщо дійсно дозволити йому зустрічатись з Данилком. І не треба буде повертатись до цієї зали суду. Треба все обдумати та самій прийняти рішення.

Нарешті до мене вийшов Тимур. Я його ніколи не бачила зразу після операції. Він виглядав якимось задумливим, весь у своїх думках та без жодної емоції на обличчі. Я встала та подивилась на нього.

- Як пройшла операція?

- Добре. Якщо цікаво знати, то Богдан зараз в реанімації. Відходить від наркозу — сказав Тимур та сів на стілець.

- Зрозуміло. Ти напевно втомився

- Є трохи... ну, добре. Підемо в ординаторську відпочинемо там. Думаю, завтра Богдана можна вже буде побачити у палаті

Ми зайшли в ординаторську. В ординаторській сидить якась жінка. І щось швидко друкує.

- Привіт, Ірино — сказав Тимур, а після сів на диван. Я сіла біля нього. А жінка подивилась на нас.

- Привіт, а ти що тут робиш? У тебе наче сьогодні вихідний

- Так і є. Але виникла непередбачувана ситуація

- Зрозуміло. А це я так розумію твоя дружина

- Саме так — Тимур мене обійняв — це моя Лілія

- Тепер я розумію де працює мій чоловік кожен день. Зранку та до пізнього вечора

- Ми тут всі трудоголіки — лікарка посміхнулась — Тимур хоч додому приходить, а я можу тут і ночувати два чи три дні поспіль. А ви десь працюєте... працювали?

- Я акторка у театрі. Давно не виступала на сцені. А так хочеться повернутись туди

- Акторка у театрі? Як цікаво. Мені подобається театр. Тимуре, а що ж ти не розповідав це?

- Сором'язливий, мабуть — припустила я. А Тимур почав сміятись.

- Просто ніхто не питав мене про це — Тимур встав та підійшов до кавоварки — Іро, будеш каву?

- Буду. Треба випити, бо у мене сьогодні назначена операція. А вона буде дуже довгою

 

Наступний день.

Ми завезли Данилка у школу. І разом з Тимуром поїхала у лікарню. Хочу побачити Богдана. Запропонувати не повертатись у зал суду.

Першим ділом я з Тимуром пішли в ординаторську. Тимур переодягнувся у робочу форму. Ми пішли у палату до Богдана. Зайшли, я побачила Богдана. Він лежить на ліжку, вкритий ковдрою. Навкруги багато моніторів, що показують його стан.

Він повільно перевів погляд на нас. А після ледве посміхнувся.

- Хто мені робив операцію?

- Тимур — сказала я та побачила здивоване обличчя Богдана.

- Після того всього, що я зробив, ти мені зробив операцію? — запитав він пошепки.

- Так. Бо це моя робота

- І я ще живий

- Так. І будеш ще жити довго. Ну, якщо звісно не потрапиш ще в якусь халепу — сказав Тимур.

- Богдане, у мене є до тебе розмова

- Яка? — він весь час говорив пошепки

- Я не хочу повертатись у залу суду. Мабуть, ти теж — припустила я, хоча не знаю, може він думає інакше.

- І, що ти цим хочеш сказати?

- Я подумала, я тобі дозволю зустрічатись з Данилком — на обличчі Богдана можна було вже побачити посмішку. А Тимур був здивований моїм словам. І по ньому було видно, що він хотів щось запитати, але промовчав

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍