Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасний любовний роман » Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce) 📚 - Українською

Вікторія Грош (Rouce) - Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)

110
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Не роби мені боляче" автора Вікторія Грош (Rouce). Жанр книги: Сучасний любовний роман.
Книга «Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)» була написана автором - Вікторія Грош (Rouce). Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)" в соціальних мережах: 
Він з’явився у моєму житті знову несподівано. Дізнався, що у нас є спільна дитина. Та хоче зруйнувати мою сім’ю. Щоб бути разом зі мною та нашим сином. Але я цього зовсім не хочу, бо вже маю свою сім’ю. Книга є продовженням книги “Завжди любитиму тебе”.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 46
Перейти на сторінку:
1 глава "Свято"

Рік потому.

Лілія.

Життя у мене просто чудове. Я все маю для свого щастя. Коханий чоловік, син Данилко та наші дві маленькі донечки Яна та Мія. Моя сім’я найкраща у світі. Люблю всіх всім своїм серцем.

Сьогодні у нас дома багато дітей. Данилко у нас дуже любить спілкуватись, тому у нього багато друзів. У синочка сьогодні день народження. Йому виповнилось сім рочків. Свято триває вже декілька годин. Ми з батьками сидимо на кухні, а діти бавляться у вітальні тому, що там багато місця. Ми всі весело проводимо час. Біля мене як завжди Тимур. Він сьогодні взяв вихідний. Щоб цей день провести з нами. Але працює в лікарні він шість днів на тиждень. Один день у нього вільний. Ми тоді гуляємо в парку або ж ходимо у кав’ярню.

Я дістала з холодильника торт. Улюблений торт Данилка. Спекла я його сама. Прикрасила його різними машинками, які зробила з мастики. Виявляється я добре готую десерти та й взагалі. Моїм хлопцям дуже подобається моя їжа.

Я поставила сім свічок та запалила їх. Ми з батьками вийшли у вітальню.

- Данилко, час задувати свічки — сказала я. Він та його друзі підбігли до мене — загадай бажання, тільки не кажи його нам, бо не збудеться. І задуй свічки

Синочок зробив як я йому сказала. Я поставила торт на стіл. І ми почули дзвінок у двері. Я здивувалась, адже ми нікого не чекаємо. Всі, хто мав прийти на свято, тут.

- Піду відчиню двері — сказала я Тимуру. Він кивнув головою, що типу добре.

Я підійшла до дверей. Ніколи не дивлюсь хто прийшов. І це, як на мене, погана звичка. Отже, я відкрила двері. І оторопіла. Перед ді мною стоїть Богдан. І як він мене знайшов? А головне навіщо? Я стояла, дивилась та мовчала хвилини дві. Наче у мене дар мови відібрали. Ніколи не думала, що побачу його знову. Я сподівалась, що не побачу його знову. А тут така неприємна несподіванка.

- Привіт... Може впустиш мене? — запитав він

Я отямилась, коли він запитав дозволу ввійти.

- Ні. Що ти тут забув?

- Хотів тебе побачити — сказав він спокійно — і нашого сина

- Ти про що взагалі? Якого сина? — я удала наче не розумію його

- Я знаю, що у нас з тобою є спільний син — звідки він дізнався? Не розумію — хочеш запитати звідки я знаю про нього? Це не важливо.

- Я тебе з ним не познайомлю — сенс було вже казати щось, що у нас немає спільного сина.

- Я його тато. І я маю право на, те, щоб побачити його

- У нього вже є тато. І це Тимур!

Після цих слів я побачила як до мене вибіг Данилко.

- Мамо, вже час торт різати — сказав радісно синочок, а після побачив Богдана та заховався за мене.

- Любий, я зараз підійду. А ви з татом розставляйте тарілки для десерту, добре?

- Так — сказав Данилко та побіг. Я помітила, що Богдан весь час поки Данилко був у коридорі дивився на нього.

- Це наш син?

- ...Так

- Як його звати?

- Данило

- У вас якесь свято сьогодні?

- А, тобі то що? — запитала я. А після подумала, він все одно не відчепиться — Сьогодні у нашого сина день народження. Ще питання будуть?

- Будуть — сказав впевнено Богдан.

- Які?

- Можна я його привітаю?

- Ні. Що ти йому скажеш, якщо він запитає хто ти?

- Скажу правду, що я його тато

- Я тобі нагадаю слова, які я сказала декілька хвилин тому. Його тато Тимур. Іншого тата у Данилка не повинно бути. Зрозумів?

Я говорила голосно, що, мабуть, чутно мене було у всьому будинку. Тому до мене вийшов Тимур.

- Квітко, що сталося? — запитав він, а після побачив, що у дверях стоїть Богдан — що ти тут робиш?

- Приїхав побачити свого сина — після цих слів Тимур почав сміятись. Я навіть не зрозуміла чому. Може це істеричний сміх був? Тимур швидко заспокоївся та сказав, щоб вони вийшли та поговорили у дворі. А мені сказав знаходитись в будинку біля дітей, тим більше у нас свято. Я послухалась Тимура. Адже він правий.

Вони вийшли у двір, а я пішла до діток. На столі все також стояв не розрізаний торт. Чому вони його не розрізали, я не розумію. Ну, добре. Розріжу я.

- І, так — сказала я. Всі подивились на мене — нумо різати та їсти торт — всі дітки підбігли до столу. Я порізала торт. Вони сіли його їсти. А я тим часом подивилась у вікно. Тимур в цей час щось говорив Богдану. І той через декілька секунд вийшов з двору. Ну, й добре. Аж легше стало. Тимур зайшов у будинок. Я якраз вийшла у коридор. Підійшовши до мене, Тимур подивився на мене та обійняв.

- Про що з ним говорив?

- Про те, що до нас йому краще не приходити більше. Але мені щось підказує, що він ще прийде

- Я теж так думаю. Та годі про нього. Пішли у вітальню. Дітки вже куштують десерт

Тимур обійняв мене. Ми так зайшли у вітальню.

 

Свято закінчилось. Під кінець свята до нас приїхала мама Тимура. Вона обіцяла приїхати до нас. Навідати та просто побути з онуками. Ми звичайно їй завжди раді. Я виділила їй кімнату. Кімнату біля кімнати Данилка. У нього кімната на другому поверсі. А у нас на першому, тому йому страшнувато спати самому. Кожну ніч... майже кожну ніч він спить між мною та Тимуром. Хотілось би поспати удвох з Тимуром. Але синочок боїться. Ми розуміємо це і дозволяємо спати з нами. Наші донечки сплять удвох у кімнаті. Кімната знаходиться трохи далі, бо між кімнатами у нас знаходиться ванна кімната. Але якщо хтось з них плаче. Ми це чуємо. Недарма придумали радіоняню. Цей пристрій мені дуже допомагає. Коли я знаходжусь в іншій кімнаті, а дівчатка у своїй мені їх завжди чутно. Не погано було б повісити камеру, щоб точно бути впевненою, що з ними все добре.

Так, ось. Ми з мамою Тимура повбирали все. Кімнату було прибирати найважче. У кімнаті було купа фантиків від цукерок, іграшки розкидані та ще багато чого, що треба було прибрати. На щастя у нас є посудомийка, тому на миття посуду не треба було витрачати часу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)"