Вікторія Грош (Rouce) - Не роби мені боляче, Вікторія Грош (Rouce)

Після прибирання всі розійшлись по кімнатах. Данилко вирішив спати сьогодні у своїй кімнаті. Сказав “Я став вже дорослим. Тому спати буду окремо”. Ну, що ж подивимось на скільки його вистачить. Ми з Тимуром як завжди лягли спати разом. Що цікаво, так це ми серйозно в одну й ту саму хвилину лягаємо разом. Не знаю, як це у нас виходить, але це правда. Тільки єдине він засинає раніше.

- Добраніч, кохана — сказав він та цьомкнув мене у губи. Це перед сном у нас з’явився ритуал. Останні чотири роки так лягаємо спати, перед тим як заснути, він мене цілує у губи.

Тимур швидко заснув, йому завтра на роботу. Він повинен там бути о восьмій ранку. А я сиджу з дівчатами дома, у мене декретна відпустка. А так хочеться вже виступати на сцені. Дуже за цим скучила.

Тимур заснув, а я очі не можу закрити. Неначе у них вставили сірники. Все згадую Богдана. І вистачило у нього нахабства, щоб заявитись до нас додому. Стільки років минуло, а він і досі не може про мене забути. А я його вже забула. У мене своє щасливе життя без нього. А тут він заявився. І як він дізнався де ми живемо, адже ми зараз вже не в Одесі. Ось це питання. А про Данилка звідки він знає? Я не розумію. Він швидше за все ще не один раз про себе нагадає. Я згадала про нього і у мене від цього мурахи по тілу пробігли. А якщо він знову приїде сюди, коли тут буде Ангеліна В'ячеславівна? Як вона відреагує? Навіть уявити страшно. Сподіваюсь вона поїде швидше, ніж сюди заявиться Богдан. Хоч би воно так було.

Заснути я ще не могла довго. Все шукала відповіді у голові. Але ні одної не знайшла... на жаль.

Прокинулась я через те, що почула, як на моє, з Тимуром ліжко застрибнув Данилко. Енергії у нього хоч відбавляй. Я йому завжди кажу “Данилко, поділись зі мною своєю енергією”. А він мені каже “Обійдешся. У тебе своя є”. Але цієї енергії недостатньо аби з ними всидіти та ще й по дому щось зробити. Якщо я щось не зроблю, Тимур це зрозуміє. Адже я сама. Він пропонував мені найняти прибиральницю чи няню. Але я розумію, що нам це не по кишені. Тому завжди відмовляюсь. Краще щось зробити чи купити для себе, ніж комусь віддавати гроші за роботу. Так, й живемо.

- Вставай! — крикнув синочок — бабуся вже встала. Сніданок готує

- А сестрички? — запитала я

- Яна та Мія теж вже не сплять. Бабуся їх вже нагодувала. І вони граються у вітальні

Тепер я зрозуміла, чому радіоняня мовчить. Дівчатка тихо граються у кімнаті.

- Вставай, а я піду снідати — сказав Данилко. Він у мене швидко розмовляє. Тільки й спробуй зловити його думку. А Яна на днях сказала своє перше слово “Мама”. Мія ж сказала своє перше слово ще місяць тому. І вже потроху починає говорити інші слова. Я думала, що Яна відстає у розвитку, але Тимур мене запевнив, що вона скоро скаже перше слово.

Я встала з ліжка, переодяглась та застелила ліжко. Після пішла на кухню. З кухні дуже смачно пахло млинчиками. Зайшла на кухню. Мене зразу помітила Ангеліна В’ячеславівна.

- Доброго ранку, Ліліє — свекруха посміхнулась — снідати будеш?

- Доброго ранку. Я не снідаю. Вирішила ще посидіти на дієті. Ось тільки воду вип’ю — сказала я. Та взяла склянку. А після помітила, що синочок сидить за барною стійкою та снідає — Данилко, а чому ти снідаєш не в їдальні?

- Не хочу

- Так, він сказав, що йому сумно буде там одному

- Зрозуміло — я взяла з холодильника воду з лимоном, налила її у склянку. Та залпом випила цю воду. Ангеліна В’ячеславівна подивилась на мене здивовано.

- Не розумію, як так можна швидко випити воду — сказала вона

- Та я вже звикла. Коли сама, а дівчатка плачуть. Все навчишся робити швидко

- Так, це правда — сказала свекруха. Поставила на барну стійку тарілку біля тарілки Данилка. Сіла та почала снідати. А я пішла до дівчаток гратися з ними. Але почувши як дзвонить мій телефон, я зайшла у спальню та взяла його. Це по відеозв’язку дзвонить Ромчик. Він до речі, переїхав з Аліною та їх доньокою Олею в Іспанію до батьків Аліни. Вони купили там невеличкий будинок. Та запропонували їм переїхати, вони погодились. І ще в минулому році Роман все ж зробив пропозицію Аліні. І в той самий день він дізнався, що вона вагітна. А, що цікаво, так це те, що все відбувалось восьмого березня.

Я відповіла на їх дзвінок. Та побачила усміхнені обличчя Ромчика та Аліни, яка на руках тримала донечку.