Вікторія Стужева - Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева

Частина 24

  Сьогоднішній день не віщував нічого поганого, як крім приїзду ще й моїх батьків. Не розумію їм вдома не сидиться чи що? Звісно, я їх люблю, але все ж знаючи їх, вони нам не дадуть з Адамом побути наодинці. А ось зі свекрухою у мене склалися досить-таки непогані стосунки. Ми, щоправда, сперечаємося дуже часто, але здебільшого розуміємо одне одного і підтримуємо. От би мені такі стосунки зі своєю рідною матір'ю, адже я її практично і не знаю, все дитинство провела з бабусею.

  Зранку мій мозок подавав сигнали SOS так, як випита настоянка, яку привезла із собою вчора мати Адама, давала про себе знати. Але нічого, це швидко минеться. Цікаво дізнатися про стан мого Альфи, адже він теж не хило так, випив.

  Головний біль уже остаточно минув, коли я вийшла з ванної. Зазирнувши до шафи, я вирішила одягнути бордову спідницю, панчохи і чорну футболку. Волосся вирішила розпустити, і завити великими хвилями.

Коли я спустилася на кухню, біля плити стояла міс Жанетт, і скрізь панував запах запіканки і зеленого чаю.

Ммм, смакота!

- Доброго ранку! - привітала я стареньку.

- О-о, Міс Блек! А до сніданку вже все готово!

- Чудово, а ви не бачили Адама?

- Містер Блек і пані Блек кудись поїхали, але обіцяли встигнути вчасно на обід і до приїзду ваших батьків.

- Дякую за інформацію, - ввічливо подякувала я.

- Вам сніданок подати тут, у кімнату, чи в саду?

- У сад, якщо можна. Складете мені компанію?

- Вибачте, я не можу. У мене багато справ, - пояснила старенька.

- Прошу, давайте разом поснідаємо, а потім я вам допоможу?

- Дякую, але не варто, це моя робота. Проходьте в сад, я зараз усе принесу.

Поснідала я швидко, подякувавши міс Жанетт, я блукала садом і слухала спів птахів. Наскільки мене заворожувало саме місце, чого тільки не було в саду Адама. Червоні, жовті троянди, гліцинія, лілії, бузок. В іншій стороні кущі чаю, яблуня, груша і кущі малини. Чи варто говорити про те, що я швидко переключила свою увагу на лілії, і нахилившись почала нюхати свої улюблені квіти. Раптом, через хвилину на мої стегна лягли вже знайомі руки, я здригнулася і почула:

- Похвально, ти мене тепер завжди будеш так зустрічати? - Пролунав хрипкий голос Альфи.

Я спробувала встати, і Адам різко притиснув мене до себе. Своєю п'ятою точкою, я відчула не малих розмірів гідність мого вовка.

- У мене для тебе сюрприз, - прошепотів Адам.

- Я відчуваю.

Він засміявся, Боже, від його сміху в мене підкошувалися ноги.

- Я не про це, - він дістав із кишені каблучку. Срібну, у вигляді вовка.

Я обернулася й обійняла Адама за талію, потім піднялася на носочки й поцілувала його. І знову цей запаморочливий запах. Його запах. І тут несподівано згадала, що так і не подарувала йому кулон, який думала подарувати ще на багато раніше!

- Милий, а в мене для тебе теж сюрприз.

Взявши Адама за руку, повела його на другий поверх. Коли ми зайшли в кімнату, я дістала кулон зі скриньки і попросила його заплющити очі. Однією рукою я провела по його грудях, він посміхнувся, але це ще не все. Захопивши в полон його губи, поки він відволікся, я одягла на нього прикрасу і сховала під футболку. Коли він відчув холодний метал на своїх грудях, відірвався від моїх губ і подивився на кулон. І знову його карколомна усмішка.

- Дякую, свою щиру вдячність я покажу вночі, - прошепотів він.

Коли ми спускалися у вітальню, міс Естель сиділа на дивані, наминаючи кекс і милуючись цуценям, яке ми з Адамом, до речі, вирішили назвати Дракон. Дзвінок у двері, і на порозі стоять уже мої батьки.

- Мамо! Тату! - зраділа я.

- Здрастуй, донечко, - привітала мене мама.

- Добрий день! Містер і Міс Кліффорд, - привітався Адам, підходячи до мене і обіймаючи за плечі.

- Ух, ми так замоталися! Як у вас справи?

- Усе чудово, тату, проходьте, зараз міс Жанетт накриє в альтанці стіл.

- Чудово! Може шашличок посмажимо? - Запропонував мій батько.

- Чудова ідея! - Підтримала його, моя свекруха.

За півгодини всі весело щебетали за столом, до нас приєдналася навіть Міс Жанетт. Ми сиділи за круглим столом і дивилися з полегшенням на спілкування наших батьків, бо дуже переживали, що мати Адама не знає, що я лисиця, і мої батьки відповідно теж. Атмосфера була дуже весела і сімейна, шкода, що батько Адама так і не приїхав. Поки Міс Жанетт накривала на стіл, я вловлювала жалісливий погляд Міс Естель, і відчувала запах смутку. Вона сумувала за чоловіком.

Мама дуже виглядала сьогодні привітно, незважаючи на те, що знаючи її хоча б років 5 вона зазвичай холодна. На щастя, коли стіл було накрито, всі ми переключилися на життєві розмови і шашлик. Через пів години, рука Адама під столом гладила мене по коліну. І випадково не помітивши як тема розмови пішла не в те русло, я почула запитання міс Естель:

- Сподіваюся, незабаром ми з Анітою зможемо няньчити онуків, а не приїжджати в порожній будинок.

- Звичайно мама, ми з Алексою над цим попрацюємо. - відповів Адам підморгуючи мені.

Я влипла...

  Через дві години всі почали розходитися, я і свекруха допомогли Міс Жанетт прибрати посуд, і попрощавшись зі свекрухою, я пішла до матері, яка все ще була в альтанці.

- Мам, тобі винести плед? Уже холодно, чи ти вже заходиш?

- Не потрібно, я скоро піду в дім, присядь Алекса, нам потрібно з тобою поговорити.

- Про що? - поцікавилася я.

- Про правління чотирьох кланів. - з незворушним поглядом відповіла мама.

- О-о, ну тоді ти не з тією людиною говорити зібралася, це тобі до Адама треба. Він же Альфа.

- Ось саме, Альфа - він, але ж ти його дружина! Ти маєш вникати у справи клану, і не тільки вовчого!

- Мамо! Ти чого? Навіщо мені це? Адам мій чоловік, якщо йому потрібна порада чи допомога, я завжди підтримаю його! Але втручатися в справи клану і політики я не буду!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍