Наталі Ліон - Не дивись мені в очі, Наталі Ліон

Розділ 20.

Про наші стосунки з Владом шумить весь офіс. Колеги кидають косі погляди в мою сторону, постійно перешіптуються, але мене це зовсім не хвилює. Ми, звичайно, нікому не повідомляли про нас, але офісні плітки розповсюджуються зі швидкістю світла.

Влад поїхав у відрядження на 2 тижні, і я дуже сумую. Намагаюсь навантажити себе роботою, але це не допомагає мені не думати про нього.

Він телефонує кожного дня, а також ми переписуємось у вайбері. Ця розлука здається надто довгою і важкою.

Після роботи я пообіцяла мамі, що заїду до них. Відтоді, як я влаштувалась в Інвесткапітал ми стали рідше бачитись, тільки іноді зідзвонюючись по телефону з мамою. Батько взагалі не хотів зі мною розмовляти через те, що пішла проти його волі. Вони ще не знали про мої стосунки з Владом, і я не поспішала ділитися подробицями свого особистого життя.

Мої батьки жили у великому заміському будинку на два поверхи. Коли я заїхала у двір, мама радісно кинулась до машини. 

Вона в мене була вродлива і виглядала дуже молодо, як на свій вік. Кажуть, що я вдалася вся в маму, тільки характер батьковий -  така ж вперта. 

- Доню, я така рада, що ти приїхала, - обіймаючи мене промовила мама. На її обличчі була щира радість від зустрічі зі своєю дитиною. 

- Мам, я  так скучила, - так само щиро призналась я.

- Ходімо в дім, я накрила стіл. Тато теж дуже скучив, хоча виду не подає.

Мене не було всього декілька тижнів, але тут нічого не змінилося за цей час. В гостьовій той же стіл, диван і батько, як завжди із суворим виразом обличчя. 

- Невже наша дочка нарешті дозволила собі провідати батьків, - невдоволеним тоном почав батько.

- І тобі, тату, доброго дня, - намагаюся не звертати увагу на його слова.

- Ну розповідай доню, як справи на роботі? - цікавиться мама, намагаючись зняти напругу, що нависла між мною і батьком.

Згадуючи про роботу, в моїй голові з'являється Влад, якого я мріяла чим швидше побачити, і на моїх губах випливає помітна посмішка.

- На роботі все супер, я зі всім справляюсь і мені дуже подобається…-"Влад!" - хочу я додати, але стримуюсь.

- Подобається? - дивується батько. - Пам'ятаю, які ти істерики влаштовувала, аби тільки не поступати на юридичний. А я знав, що для тебе краще. Можеш мені подякувати.

- Дякую, тату, - видавлюю з себе слова подяки. 

Я не зовсім впевнена, що  на довго б затрималася в Івесткапітал, якби не зустріла Влада. Але цього йому знати не обов'язково.

Я кладу в тарілку овочевий салат, смакую, насолоджуючись їжею. Мама завжди чудово готувала, мабуть цим і розтопила крижане батькове серце.

Тато зосереджено розрізає свинний стейк, кладе шматок до рота, пережовує і проникливо дивиться на мене.

- Щось не так, тату? Стейк сирий? – не стримую себе. – Ти зараз пропалиш в мені дірку.

- Анна, тобі вже 22, ти не задумувалась над тим, що заміж пора, - випалює батько. 

- Тату, давай я  сама буду вирішувати коли мені пора і за кого, - відрізаю я і випиваю склянку фрешу.

- Доню, в тебе хтось є? - з підозрою питає мама, і я відчуваю, як починають палати кінчики моїх вух.

- Так, є, - відповідаю. Взагалі я не планувала їм розповідати про Влада, але раз мова зайшла за заміжжя, то чому ні?

- І хто він? Чим займається? - допитується батько.

Я знаю, що мама завжди підтримає мій вибір, а от батько...Йому тільки аби заперечувати мені.

- В нього своя компанія.

 Батько припіднімає брови від здивування.

- А ім'я в нього є?

- Його звати Влад. Влад Соколовський, - додаю я.

Вираз батькового обличчя змінюється зі швидкістю світла. Обличчя хмуриться, лоб морщиться, а очні яблука ледве не лопають від гніву. Він піднімається з за столу, підходить до мене і награно посміхається.

- Це жарт такий? - питає він.

- Ні, тату, це не жарт. Я кохаю його. 

Сама не розумію, навіщо кажу це. Я навіть Владу не зізнавалась в своїх почуттях, а тут випалюю прямо. Батько, м'яко кажучи, в шоці від моїх слів. 

- Кохаєш? А він тебе? - викрикує батько. - Ти його зовсім не знаєш. Він тебе використає і викине, як не потрібну річ.

Батькові слова б'ють прямо в серце. Замість того, щоб порадіти за мене, підтримати, він намагається якомога болючіше вжалити. Чим я заслужила таке ставлення? Мабуть лише тим, що завжди танцювала під його дудку.

- Навіщо ти таке говориш про нього? Це ти його не знаєш. - Сльози підкочуються до моїх очей, тіло починає тремтіти, а пекуча гіркота підступає до горла. Батько наче оскаженів. Мама робить спробу його заспокоїти, але він тільки додає жару.

- Ти ніколи не будеш з цим покидьком! І на моє благословення з ним не надійся! 

Далі я не слухаю його слів. Схлипуючи  вилітаю з будинку і мчу до машини.  Заводжу двигун, вмикаю передачу і різко зриваюся з місця. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍