Настуся Соловейко - Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко

– Дуже дякую!

– Це просто факти, Флоро. Без прикрас. Якби не моя допомога…

– Я це розумію, і вже подякувала!

Він зітхнув.

– Що ж, практику ти завалила. Вони вже направили лист до академії.

– О, ні!

– Так. І ще не відомо, може, з академії тебе вже відраховано, завтра дізнаюсь. Та я б не сподівався на щось інше, на жаль.

На очі навернулися сльози.

– Богиня! Тебе можуть посадити на десять років, а ти плачеш через відрахування з академії! – ельф покачав головою.

– Ви…ти не розумієш!

– Вочевидь, що ні.

Він потер довгими пальцями скроні.

– Можна мені вже піти до себе? – видавила з себе тремтячим голосом – Я втомилася.

– Йди, снідаю я о сьомій.

Я кивнула і побігла до себе.

Опинившись за зачиненими дверима, впала на постіль, проте, сліз не було.

Який сенс плакати, якщо це нічого не змінить? Час ще є, можливо Бальмон мені допоможе?

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно