Діана Вінн Джонс - Будинок безлічі шляхів

лавину, яка зійшла сорок років тому?» — і подивився на мене дуже суворо і підозріливо. 

Я не знав, як зробити, щоб він мені повірив. Я сказав: «Присягаюся, що це правда. Якась частина вашого будинку, судячи з усього, переміщується назад у часі. Саме туди і зникають пообідні чаї. Крім того — що могло би це довести — вчора ми поставили цю вазу з квітами на візок, і вона перемістилася сюди до вас». Він подивився на вазу, але нічого не сказав. Тоді я сказав: «Я прибув до вашого будинку, бо моя мати влаштувала, щоб я став вашим учнем». 

Він сказав: «Справді? Значить, я дуже сильно хотів, щоби вона була мені зобов’язана. На мій погляд, у тебе нема жодного видатного таланту». 

«Я вмію чаклувати, — сказав я, — але моя мати вміє влаштувати все, що захоче». 

Він сказав: «Це правда. У неї надзвичайно сильний характер. І що я сказав, коли ти з’явився?» 

«Нічого, — сказав я. — Вас там не було. Дівчинка на ім’я Чарліна Бейкер доглядала за вашим домом — чи принаймні мала наглядати, але пішла на роботу до короля і там зустріла вогняного демона…» 

Тут він із враженим виглядом перебив мене: «Вогняний демон? Юначе, це дуже небезпечні створіння! Чи не хочеш ти мені сказати, що невдовзі у Верхній Норландії з’явиться Відьма Пустирищ?» 

«Ні-ні! — відповів я. — Один із придворних магів короля Інгарії покінчив із Відьмою Пустирищ уже майже три роки тому. А цей вогняний демон був якось пов’язаний із королем Верхньої Норландії — так сказала Чарліна. Думаю, з вашої точки зору вона всього лише новонароджена, але вона сказала, що ви захворіли, що ельфи забрали вас із собою, щоб вилікувати, і що її тітонька Семпронія владнала, щоб Чарліна на час вашої відсутності наглядала за вашим домом». 

Чарівник виглядав дуже схвильованим цією звісткою. Він відкинувся на спинку стільця і закліпав. «У мене є двоюрідна племінниця на ім’я Семпронія, — сказав він трохи протяжно і ніби обдумуючи мої слова. — Це могло би бути так. Семпронія, як я припускаю, поріднилася з дуже респектабельною сім’єю… 

— Ой, та звичайно ж! — підтвердив я. — Бачили б ви Чарлінину матір. Вона така респектабельна, що не дозволяє Чарліні взагалі нічого робити. 

«Красно тобі дякую, Пітере! — подумала Чарліна. — Тепер він думає, що я тільки місце займаю!» 

— Але це його насправді зовсім не зацікавило, — вів далі Пітер. — Він хотів знати, через що захворів, а я не міг йому сказати. А ти знаєш? — запитав він у Чарліни. 

Чарліна похитала головою. Пітер здвигнув плечима і сказав: 

— Тоді він зітхнув і сказав, що думає, що це не має особливого значення, бо, судячи з усього, цього не уникнути. А тоді зауважив, доволі жалібно, весь такий спантеличений: «Я ж не знаю ніяких ельфів!». 

Я пояснив: «Чарліна сказала, що ельфів прислав король». 

«А! — сказав він. Було видно, що йому полегшало. — Авжеж, це могло би бути! У королівській сім’ї є ельфійська кров: дехто з них одружувався з ельфами, а ельфи, гадаю, підтримують зв’язки». Тоді він подивився на мене і зауважив: «Отже, твоя оповідь починає складатися докупи». 

Я відповів: «Ну, так і має бути. Це все правда. А от чого я не розумію, то це того, чим ви так розізлили тих кобольдів». 

«Нічим, запевняю тебе, — відповів він. — Кобольди — мої друзі, і були мені друзями багато років. Вони роблять для мене надзвичайно багато роботи. Я міг би розізлити кобольда не більше, ніж свого друга — короля». 

Було видно, що його це трохи роздратувало, тому я подумав, що краще буде змінити тему. Я сказав: «А можна, я тоді спитаю вас про цей будинок? Ви його побудували чи знайшли?» 

«Знайшов, — відповів він. — А точніше, купив його, коли був ще чарівником-початківцем, бо він виглядав малим і дешевим. А тоді виявив, що це лабіринт із багатьма ходами. Це було надзвичайне відкриття, скажу я тобі. Судячи з усього, раніше він належав чарівникові Мелікоту, тому самому, котрий зробив так, щоби дах Королівського особняка виглядав золотим. Я завжди сподівався, що десь у будинку сховано справжнє золото, яке на той час було в королівській скарбниці. Король роками його шукав, знаєш». 

— Сама розумієш, я тієї ж миті нашорошив вуха, — сказав Пітер. — Але нічого більше мені так і не довелося спитати, бо він, дивлячись на вазу на столі, сказав: «Отже, в такому разі це справді квіти з майбутнього? Чи ти не міг би мені сказати, що це за сорт?» 

Мене вразило, що сам він цього не знає. Я пояснив йому, що це гортензії з його власного саду. «Кольорові квіти, які позрізали кобольди», — сказав я. А він глянув на них і пробурмотів, що вони просто прекрасні, а особливо прекрасне в них те, що вони такі багатоколірні. «Треба мені почати і собі їх вирощувати, — сказав він. — У них більше кольорів, ніж у троянд». 

«Ви і блакитні можете виростити, — підказав я йому. — Моя мати до наших застосовує чари з мідним порошком». І поки він далі бурмотів на цю тему, я запитав його, чи міг би я взяти ці квіти зі собою, щоб могти довести, що я справді з ним зустрічався. 

«Авжеж, авжеж, — погодився він. — Тут вони тільки заважатимуть. І скажи своїй приятельці, котра знайома з вогненним демоном, що я сподіваюся закінчити карту будинку до того часу, коли вона виросте настільки, що потребуватиме її». 

— І от, — закінчив Пітер, — я забрав квіти і пішов геть. Хіба ж це не було надзвичайно?! 

— Навіть дуже, — погодилася Чарліна. — Він не став би вирощувати гортензії, якби кобольди їх не позрізали, якби я їх не підібрала і якби ти не заблукав… просто голова йде обертом. 

Вона відсунула тарілку з кабачком і ріпою. «Я мушу бути доброю до нього. Я мушу, МУШУ!» 

— Пітере, а що, якби я завтра по дорозі назад зайшла до мого батька і попросила в нього кухарську книгу? В нього їх, певно, не одна сотня. Він найкращий кухар у місті. 

Судячи з вигляду Пітера, йому невимовно полегшало. 

— Хороша ідея, — зрадів він. — Моя мати ніколи особливо не розповідала мені про куховарство. Вона завжди робить усе сама. 

«І я не протестуватиму проти того, як він зобразив мене дідусеві Вільяму, — заприсяглася собі Чарліна. — Я буду доброю до нього. Але якщо він учинить так іще раз…» 

Розділ десятий, 

у якому Блим вилізає на дах 

Уночі Чарліні сяйнула тривожна думка. Якщо в будинку дідуся Вільяма можна подорожувати в часі, то що її зупиняє від того, аби прибути в Королівський особняк десять років тому і з’ясувати, що король на неї не чекає? Або через десять років, у майбутньому, — і виявити, що країною править принц Людовік? Цього вистачило, щоб вона вирішила надалі подорожувати будинком тільки у звичайний спосіб. 

Тож наступного ранку Чарліна вирушила пішки по дорозі, Приблуда дріботіла біля неї до самого того лугу, де колись був лабок, а там вона вже так захекалася, виглядала так жалібно, що Чарліна взяла її на руки. «Як завжди», — подумала вона. 

«Я почуваюся справжньою дорослою дівчиною, яка йде на роботу», — сказала вона собі подумки, крокуючи до міста, а Приблуда тим часом намагалася від щастя лизнути її в підборіддя. 

Уночі знов падав дощ, але зараз стояв один із ранків з блідо-блакитним небом і великими білими хмарами. Гори