Діана Вінн Джонс - Будинок безлічі шляхів

були шовковисто-сині та зелені, а в місті сонце блищало на мокрій бруківці, і сонячні зайчики перебігали по гладіні ріки. Чарліна почувалася дуже задоволеною. Вона тішилася, що проведе день за перебиранням паперів і за розмовами з королем. 

Коли Чарліна перетинала Королівську площу, золотий дах Королівського особняка блищав на сонці так сильно, що їй довелося перевести погляд на бруківку. Приблуда на руках у Чарліни примружила очі й заховала голову, а тоді здригнулася, почувши гучний крик, що долинув з особняка: 

— Дивись! Подивися на мене! 

Чарліна глянула, від яскравого блиску на очах моментально виступили сльози, тоді вона прикрила їх вивільненою від Приблуди рукою і глянула ще раз. Верхи на золотому даху, добрих сто футів над землею, сидів малий Блим і привітно махав їй рукою. При цьому він мало не втратив рівновагу. Побачивши це, Чарліна миттю забула всі свої вчорашні неприхильні думки про дітей. Вона скинула Приблуду на бруківку і побігла до дверей особняка, де почала одночасно гупати калаталом і шалено дзвонити в дзвінок. 

— Той малий! — видихнула вона, дивлячись на Сіма, коли той повільно відчинив рипливі двері. — Блим. Він сидить на даху! Хай його хтось зніме! 

— Справді? — перепитав Сім. 

Він почовгав назовні. Чарліні довелося чекати, поки Сім дошкутильгав до місця, з якого видно дах, і невпевнено підняв голову. 

— Він і справді там, панянко, — визнав Сім. — Мале чортеня. Він упаде. Цей дах слизький, мов лід. 

Чарліна аж затряслася від нетерпіння: 

— Пошліть когось, щоб його зняти! Швидше! 

— Не знаю, кого просити, — повільно промовив Сім. — Тут, в особняку, ніхто не вміє лазити по дахах. Припускаю, я міг би послати Джамала, але він зі своїм одним оком не дуже добре втримує рівновагу. 

Навколо вистрибувала Приблуда, дзявкаючи, щоб її перенесли через східці. Чарліна її проігнорувала. 

— То пошліть мене, — сказала вона. — Просто скажіть, як туди дістатися. Швидше. Поки він не зісковзнув. 

— Хороша ідея, — погодився Сім. — Ідіть до сходів у кінці холу, а далі — весь час угору. Останній проліт дерев’яний, там ви знайдете дверцята… 

Чарліна не стала чекати. Кинувши Приблуду напризволяще, вона помчала вогким кам’яним коридором до вестибюля з кам’яними сходами, а тоді побігла ними нагору. Окуляри теліпалися в неї на грудях, кроки голосно відлунювали. Вона піднялася на два довгі прольоти, а її думки в цей час займала жахлива картина, як маленьке тіло хлопчика ковзає вниз і вдаряється об бруківку з… гм… з хлюпанням, приблизно в тому місці, де вона залишила Приблуду. Важко сапаючи, вона поспішила вгору третім прольотом, вужчим за попередні. Він здавався безкінечним. Врешті-решт вона дісталася до дерев’яних сходів і, цокаючи підборами, побігла по них, уже майже задихаючись. Ці сходи так само здалися їй нескінченними. Нарешті вона опинилася перед дерев’яними дверцятами. Благаючи подумки, щоб не було запізно, Чарліна одним махом відчинила дверцята. Їй в очі вдарили сяйво сонця і блиск золота. 

— Я взе думав, ти не плийдес, — сказав Блим з середини даху. На ньому був блакитний оксамитовий костюмчик, його золоті кучерики сяяли не менше, ніж дах. Він здавався цілком спокійним, більше схожим на заблукалого ангела, ніж на хлопчика, який опинився на даху в загрозливому становищі. 

— Ти сильно злякався? — стривожено спитала Чарліна, відхекуючись. — Тримайся міцно і не рухайся, я зараз підповзу і зніму тебе. 

— Будь ласка, — чемно сказав Блим. 

«Він не розуміє небезпеки! — подумала Чарліна. — Я мушу бути дуже спокійною». 

Вона дуже обережно піднялася від дерев’яних дверцят і шляхом складних переміщень врешті-решт всілася на вершечку даху в тій же позі, що й Блим. Це було вкрай незручно. Чарліна не знала, що гірше: те, що металевий дах був розжарений, вогкий, гострий і слизький, чи те, що вершок даху, здавалося, розрізав її навпіл. Коли вона обережно скосила очі вбік, на Королівську площу, їй довелося нагадати собі, що всього лише три дні тому вона виконала заклинання, яке врятувало її від лабока, і переконалася, що може літати. Вона мала б зуміти вхопити Блима за талію і плавно опуститися на землю. 

Тут Чарліна помітила, що поки вона намагається присунутися до Блима, він тим часом відсовується від неї. 

— Зупинись! — сказала вона. — Невже ти не розумієш, наскільки це небезпечно? 

— Звицайно, лозумію, — відповів Блим. — Я стласенно боюся висоти. Але тут єдине місце, де я мозу полозмовляти з тобою, сцоб нас ніхто не підслухав. Плосто підсунься на селедину даху, сцоб я не мусив клицати. І свидсе. Плинцеса Хільда найняла няню для мене і Молгана. Це паскудне дівцисько буде тут з хвилини на хвилину. 

Цей пасаж прозвучав настільки по-дорослому, що Чарліна кліпнула і вирячилася на Блима. Той відповів їй сліпучою усмішкою на тлі величезних синіх очей і чарівних рожевих губок. 

— Ти що, геніальна дитина, чи як? — запитала Чарліна. 

— Залаз — так, — відповів Блим. — А коли мені насплавді було сість локів, я був цілком пелесіцною дитиною. Звицайно, дузе магіцно обдалованою. Сунься далі, плосу. 

— Я намагаюся. 

Чарліна стала потрохи сунутися вздовж даху, аж поки опинилася десь за фут від малого. 

— То про що ми маємо говорити? — випалила вона йому просто в лице. 

— Пелс за все пло цалівника Нолланда, — сказав Блим. — Казуть, ти з ним знайома. 

— Насправді ні, — відповіла Чарліна. — Він двоюрідний дідусь моєї двоюрідної тітки по шлюбу. Я наглядаю за його домом, поки він нездужає. 

Згадувати про Пітера їй не хотілося. 

— І як виглядає його дім? — спитав Блим й охоче додав: — Сам я зиву в мандлівному замку. Дім Нолланда мозе пелесуватися? 

— Ні, — сказала Чарліна. — Але всередині в ньому є двері, які ведуть десь у сотню різних кімнат. Кажуть, їх зробив чарівник Мелікот. 

— А. Мелікот, — Блим присвиснув. Він виглядав дуже задоволеним. — Тоді мені, певно, тлеба буде плийти подивитися, сцо б там не казав Кальцифел. Мозна? 

— Думаю, так, — сказала Чарліна. — А що? 

— Лозумієс, — пояснив Блим, — Софі, Кальцифела і мене найняли з’ясувати, сцо сталося з золотом з кололівської скалбниці. Плинаймні ми так думаємо, бо вони не дали цітко злозуміти, цого хоцуть. То вони ніби говолять, сцо загубили якусь ліц, яка називається Ельфодал, але ніхто не знає, сцо таке цей Ельфодал. А сце плинцеса поплосила Софі з’ясувати, сцо весь цас стається з глосима з податків. І є сце одна сплава, зовсім інса. Вони плодали силу-силенну калтин і всякого добла, а плоте далі бідні, як целковні мисі, — ти, певно, помітила. 

Чарліна кивнула: 

— Помітила. А хіба вони не могли попросити платити більше податків? 

— Або плодати десцо з бібліотеки, — додав Блим. Він стенув плечима, при цьому так небезпечно хитнувся, що Чарліна аж замружила очі. — Кальцифелові мало не вказали на двелі, коли він вцола ввецелі заплопонував плодати тлохи книзок. А сцодо податків, то кололь казе, сцо налод Велхньої Нолландії замозний і задоволений, до того з додаткові податки, найімовілнісе, так само би зникли. Так сцо ніцого з того. Отзе, я хоцу тебе поплосити… 

Знизу долинув крик. Чарліна розплющила очі і подивилася туди. На площі зібралося чимало людей, всі вони затулялися від сонця і показували на дах. 

— Швидше, — сказала вона. — З хвилини на хвилину хтось викличе пожежну команду. 

— У вас є позезна команда? — запитав Блим. — А ви тут нівлоку цивілізовані. 

Він