Діана Вінн Джонс - Зачароване життя

Потім вони полетіли удвох. Дзеркало ковзало з тією швидкістю, яку вони могли йому дати, й легко переміщало по кімнаті їх обох. Джанет зрозуміла, що найкраще місце для початку польоту — віко скрині. Слід було стати зверху на нього і сильно відштовхнутися. Потім, задерши ноги, вони перелітали через кімнату і приземлялися на ліжко Кета. Не раз падали на килим, заплутувалися в ньому й дзвінко сміялися. У цей момент постукав і ввійшов до кімнати Роджер.

— Яка цікава гра! — сказав він. — Ми про неї ніколи не думали. А можна мені трохи політати? Щойно у селі я зустрів химерного зизоокого чоловіка, Ґвендолен, і він передав для тебе лист.

Кет зіскочив на килим і взяв лист. Він був від містера Нострама. Ця звістка настільки ощасливила Кета, що він сказав Роджерові:

— Зроби двадцять польотів, якщо хочеш, — і підбіг із листом до Джанет. — Прочитай його швидше. Про що там?

Містер Нострам міг їх врятувати. Хоч він і не був знаменитим чаклуном, але перетворити Кета на блоху йому було під силу, лиш би Джанет гарненько попросила. Та й навчити малого якомусь нескладному заклинанню, щоб усіх довкола переконати, що він — чаклун, він би також, напевно, не відмовився… Звичайно, старий некромант не був багатий, зате його брат, Вільям, мав неабиякі статки. Він міг би позичити Кету необхідну суму, щоб відкупитися від містера Беслема.

Діти сиділи поруч на ліжку і читали лист, поки Роджер літав по кімнаті, зачепившись за дзеркало і регочучи з утіхи. Містер Нострам писав:

«Моя дорога та улюблена ученице, я нині прибув до вас і перебуваю у номері готелю «Білий Олень». Дуже важливо (повторюю, надзвичайно важливо), щоб ти приїхала до мене в суботу пополудні разом зі своїм братом.

Твій люблячий і гордий учитель Генрі Нострам».

Прочитавши ці слова, Джанет знову розхвилювалася і навіть тихенько застогнала.

— Сподіваюся, це не погані новини, — сказав Роджер, пролітаючи повз них із задертими ногами.

— Ні, це найкращі новини, на які ми могли сподіватися, — сказав Кет.

Він штурхнув Джанет під бік, щоб змусити її усміхнутися.

Вона слухняно всміхнулася, але Кетові так і не вдалося переконати її, що це добрі новини. Навіть тоді, коли вже мав таку можливість.

— Якщо він навчав Ґвендолен, то одразу виявить підміну, — сказала Джанет. — І навіть якщо одразу не зрозуміє, то його з часом однаково зацікавить мета твого перетворення на блоху. Цікавість — почуття притаманне нашому світу. І звичайно, він запитає, чому цього не могла зробити я. Може, сказати йому правду?

— Ні, не можна, бо він любить Ґвендолен, — пояснив Кет.

Щось підказувало йому, що містер Нострам буде невдоволений не менше, ніж Крестомансі, коли дізнається, що Ґвендолен втекла до іншого світу.

— І він має щодо неї якісь плани.

— Тому й надіслав цей лист, — роздратовано сказала Джанет. — Він явно думає, що я усе знаю. Якби ти запитав мене, Кете, про що тут йдеться, я б відповіла, що це чергова клята витівка твоєї сестри!

Ніщо не могло переконати Джанет, що порятунок близько. А от Кет у цьому не сумнівався, тому й заснув у доброму настрої, а прокинувся майже щасливим. Настрій йому не зіпсував навіть холодний, як тіло жаби, кусок тіста, на який він наступив. Щоб надалі оминати його, він лише кинув зверху підручник «Магія для початківців». Потім звернув увагу на дзеркало, яке висіло посеред кімнати, відсунув його до книжкової полиці і прив’язав шнурівкою від черевика. Джанет виглядала ще гірше, ніж вчора. Джулія причарувала до неї комара, який від сніданку літав за нею, дзижчав і кусав доти, поки Кет не уколошкав його своїм підручником з арифметики. Покусана комаром, під кривими поглядами Джулії та Мері, очікуючи неминучої зустрічі з містером Нострамом, Джанет ставала дедалі дратівливішою й нещаснішою.

— Тобі добре, — похмуро сказала вона, коли вони пленталися пополудню до села. — Ти виріс з усією цією магією. Вона тобі звична. Але для мене це все дивно, а найгірше, що це назавжди. А ще більший страх на мене наводить думка, що це не назавжди. От уяви, Ґвендолен набридне її новий світ і вона захоче повернутись сюди. Тоді я буду змушена повернутися до себе, а ти залишишся сам на сам з усіма цими проблемами.

— О, я певен, що цього не станеться, — відганяючи від себе похмурі думки, сказав Кет. — Вона, напевне, не повернеться.

— Та невже? — перепитала Джанет.

Щойно вони вийшли з воріт замку, як усі мамусі швиденько позабирали своїх дітей на подвір’я, і галявина посеред села враз спорожніла.

— Як я хочу додому… — застогнала Джанет зі сльозами на очах. Зараз їй найбільше хотілося кинутися навтьоки з села.

13

Джанет та Кета провели до приватної вітальні готелю «Білий Олень». Містер Генрі Нострам помпезно вийшов їм назустріч.

— Мої дорогі юні друзі!

Він обійняв Джанет за плечі й поцілував її. Від несподіванки Джанет різко відсахнулася, аж капелюшок збився набакир. Кет був трохи приголомшений неохайним та потертим виглядом містера Нострама та дивним поглядом його мандрівного лівого ока.

— Сідайте, сідайте! — сказав містер Нострам зі щирою приязню. — Пригощайтеся. Імбирний лимонад.

Вони посідали й для годиться спробували напій. Але він їм зовсім не сподобався.

— Чому ви нас покликали? — запитав Кет.

— Ну, що ж, тоді до справи! Не будемо переливати з пустого в порожнє. Виявилося, хоч ми це і підозрювали, що скористатися тими трьома підписами, які ти нам дала, Ґвендолен, в рахунок оплати твого навчання, ми не спроможні. Людина, яка проживає у цьому замку, і ім’я якої я не називатиму, свої підписи добре захищає закляттями. Через те нам не залишається нічого іншого, аніж перейти до плану «Б». Саме тому, мій любий Кете, ми так зраділи, коли ти переїхав жити сюди.

— А що таке «План «Б»? — запитала Джанет.

Дивне око Нострама ковзнуло по обличчю Джанет. Схоже, він не здогадувався, що це не Ґвендолен. Напевно, його мандрівне око бачило не дуже добре.

— План «Б» є достоту таким, яким я описав його тобі, моя люба Ґвендолен, — сказав він. — Ми не змінили його ні на йоту.

От халепа! Джанет змушена була придумати інший спосіб, аби довідатися, що ж то за план. Вона проявила неабияку кмітливість.

— Я хочу, щоб ви розповіли його Кетові, — сказала вона. — Він нічого про це не знає, а план «Б» може знадобитися йому, бо, на жаль, я втратила свій чаклунський дар.

Містер Нострам жартівливо посварив на неї пальцем.

— Ох і жартівниця ти в мене. Наслухався я про твої витівки. Все село тільки про це й балакає. Погано, що ти втратила такий талант, але сподіваюсь, що це ненадовго. А хіба я зможу пояснити усе юному Чантові краще за тебе?

Він замислився, за звичкою, розгладжуючи своє кучеряве волосся.

Чомусь його поведінка насторожила Кета. Його рухи, жести, навіть те, як звисав срібний ланцюжок на його округлому жилеті, не вселяли довіру. Хлопець зрозумів, що не варто вірити усьому, що зараз скаже чарівник.

— Так-от, юний Чанте, — сказав містер