Діана Вінн Джонс - Зачароване життя

— Пробач мені, — сказав Кет. — Я більше такого не зроблю.

— Це добре, — сказав Віл Саджинс. — Але, Мері казала, що ти надто легко відбувся. Тож я провчу тебе, як годиться, й ти ніколи не забудеш моєї науки.

— Ні, ти цього не зробиш, — сказала Джанет.

Вона підскочила до Віла Саджинса й втисла в нього підручник «Магія для початківців».

— Ти втричі за нього більший, і він попросив пробачення. Якщо ти доторкнешся до Кета, я…

Вона забрала книжку від Віла Саджинса й похапцем перегорнула в ній кілька сторінок.

— Я зроблю твої ноги й тулуб цілком нерухомими.

— Цікаво, як ти це зробиш, — іронічно сказав Віл Саджинс, — без свого чаклунського дару? А якщо це у тебе й вийде, то я без проблем розчаклуюсь. Хоча, — сказав він, повертаючись до Мері, — ти могла б попередити мене, що він такий малий.

— Не такий і малий, коли йдеться про чари та інші неподобства. Вони обоє на це спроможні. Двійко справжніх хуліганчат.

— Гаразд, тоді я перший застосую чари. Мені це неважко, — сказав Віл Саджинс.

Він почав нишпорити у кишенях своєї вкритої квітчастим орнаментом куртки.

— Ось воно, — сказав він і вийняв щось схоже на шматок тіста.

Якусь мить він енергійно розминав його у своїх могутніх руках. Потім зробив з нього кульку й кинув Кетові під ноги. Кулька з глухим звуком впала на килим. Кет злякано подивився на неї, намагаючись вгадати, що буде далі.

— Вона тут лежатиме, — сказав Віл Саджинс, — до третьої години дня в неділю. Неділя — поганий час для відьомського ремесла, але це мій єдиний вільний день. Я чекатиму тебе на Божевільному Полі в подобі тигра. З мене виходить гарний тигр. Ти можеш також перетворитися на щось велике або на щось дуже маленьке, якщо захочеш, щоб усе закінчилося швидко. Але я тебе все одно провчу, хоч би ким ти був. Та якщо ти не прийдеш на Божевільне Поле, цей шматок тіста почне діяти й ти перетворишся на жабу, і будеш нею, доки мені заманеться. Гаразд, Мері, я пішов.

Віл Саджинс обернувся й вийшов із кімнати. Мері пішла було за ним, але не стрималася, повернула назад голову, і виходячи сказала:

— Подивимося, на кого ти будеш схожий, Еріку!

Кет і Джанет подивилися одне на одного, а потім на шматок тіста.

— Що мені робити? — запитав Кет.

Джанет кинула свою книжку йому на коліна й спробувала підняти кульку тіста. Але та неначе приросла до килима. Джанет не могла зрушити її з місця.

— Її можна підняти, лише прорубавши дірку в підлозі. Наші справи стають щораз гіршими, Кете. Якщо ти забув, то нагадаю, що я ненавиджу твою солоденьку сестричку.

— Це була моя провина, — сказав Кет. — Мені не слід було брехати про Евфімію. Не Ґвендолен, а моя брехня затягла нас у цю халепу.

— Халепа — доволі делікатне слово, щоб назвати те, що з нами зараз відбувається, — сказала Джанет. — У неділю тобі доведеться несолодко у битві з тигром. У понеділок з’ясується, що ти неспроможний до чаклунства. А якщо вдасться дожити до середи, то про всю цю історію стане відомо Крестомансі, щойно містер Бедлем прийде по гроші. А ти не думаєш, що Доля приготувала для нас на вівторок якийсь козир? Я думаю, тобі слід піти в неділю на поєдинок не перетворюючись. Віл Саджинс не зможе тебе дуже покалічити, правда? Думаю, це краще, аніж чекати, поки тебе перетворять на жабу.

— Ти маєш рацію, — погодився Кет, дивлячись на зловісну кульку з тіста. — Але мені хотілося б справді навчитися у щось чи в когось перетворюватися. Наприклад, у блоху. Він тоді розчухав би себе до крові, намагаючись мене спіймати.

Джанет засміялася.

— Погляньмо, може, знайдемо таке закляття.

Вона повернулася, щоб узяти книжку «Магія для початківців» і вдарилася головою об дзеркало. Воно дзенькнуло в повітрі нарівні з її лобом.

— Кете! Це зробив один із нас! Дивись!

Кет подивився без будь-якого інтересу. У його голові крутилися зовсім інші думки.

— Думаю, це була ти. Ти майже нічим не відрізняєшся від Ґвендолен, а тому спроможна проказувати закляття. А про те, як перетворюватися на всілякі речі чи істоти, навряд чи написано в одній із цих книжок. Цього навчає Вища Магія, а не Магія для початківців.

— Тоді я пошукаю тут закляття, яким можна опустити це дзеркало вниз, — сказала Джанет. — Не те щоб я хотіла бути чарівницею. Та що більше я спостерігаю за чаклунством, то більше воно здається мені створеним для шкідливих витівок.

Вона відкрила було книжку, але у цю мить хтось постукав у двері. Джанет ухопила стілець, який стояв біля Кетового ліжка, й стала на нього, щоб затулити собою дзеркало. Кет похапцем опустився на одне коліно, прикриваючи ним кульку з тіста. Ні вона, ні він не хотіли нових неприємностей. Джанет закрила «Магію для початківців» і тримала її так, щоб не було видно, що це за книжка, й махнула нею в бік Кета.

— Іди-но до саду, Мод, — проказала вона.

Міс Бессемер сприйняла це як дозвіл зайти. Вона відчинила двері й увійшла до кімнати з цілим набором дріб’язкового непотребу. Навіть з її пальця звисав старий надщерблений чайник. — Я принесла речі, які обіцяла вам для облаштування хатинки, — сказала вона.

— О, дуже вам дякуємо, — сказала Джанет. — А ми щойно читали вірші.

— О, а я була переконана, що то ви мене кликали, — сказала міс Бессемер, сміючись. — Моє прізвище Мод. Можна, я покладу все це на ліжко?

— Так, звичайно, дякуємо, — сказав Кет.

Ані він, ані Джанет не наважувалися підійти. Вони вигиналися, щоб подивитись, як міс Бессемер складає свою ношу на ліжко, й щиро дякували їй. Щойно жінка вийшла, вони зарилися в ту купу мотлоху з надією знайти там щось цінне. На жаль, таких речей там не було. Як сказала Джанет, — якби вони справді хотіли гратися в домогосподарство, їм би вистачило для умеблювання будинку двох стільців та старого килима, але для продажу вони зовсім не годилися.

— Вона молодець — пригадала нашу розмову, — сказав Кет, запихаючи ту купу мотлоху до своєї шухляди.

— Але тепер і ми повинні пам’ятати, що хотіли побавитися у домогосподарство, — похмуро промовила Джанет. — Так ніби ми не маємо інших нагальних справ. Зараз я опущу це дзеркало вниз, я неодмінно його опущу!

Але дзеркало відмовлялося опускатися. Джанет використала всі три закляття, знайдені в обох книжках, а воно й далі висіло в повітрі на рівні її голови.

— Спробуй-но ти, Кете, — сказала Джанет. — Ми не можемо залишити його тут.

Кет відірвав свій похмурий погляд від кульки тіста. Вона досі була круглою. На ній не залишилося й сліду від його коліна, після того, як він на неї присів. Це його стривожило. Хлопець зрозумів, що ці чари були дуже сильні. Та коли Джанет звернулася до нього, він зітхнув і простяг руки, щоб опустити дзеркало вниз. Після спілкування з Джулією, він зрозумів, що будь-яке просте закляття можна легко зламати. Дзеркало не опускалося ні на дюйм, але ковзало у повітрі. Кет був заінтригований. Він ухопився за дзеркало обома руками, відштовхнувся ногами від підлоги й полетів по кімнаті.

— Нічого собі! Клас! — сказала Джанет.