Жиль Легардіньє - Остерігайтеся котів

— Що з нею?

— Ми знатимемо більше після обстеження наступного тижня. Коли знову прийдете, домовтеся про зустріч із лікарем Жоліо, він вам усе пояснить.

— Зрозуміло.

— І принесіть більше речей, а то ваша тітка взяла їх небагато. Їй потрібні нічні сорочки і щось, щоб вийти погуляти в сад…

— Я цим займуся.

33

Можливо, це не властиво для мого віку, але я трепетно ставлюся до того, що роблю востаннє. Це, безсумнівно, пояснюється моїм страхом втратити людей, про що я вам уже розповідала. Сьогодні останній день моєї роботи в банку. Моя остання зустріч, мій останній план фінансування, мій останній збій сервера. Дивно відчувати ностальгію щодо роботи й фаху, які мені не дуже подобалися. Таке враження, що завершується період мого життя, який мене не влаштовував. Перш ніж розпочати новий етап, я позбуваюся образу банківського працівника, який пов'язував мене з Дідьє.

Я не хочу прощатися з усіма, але обідню перерву проведу із Жеральдін. Мортань хотів напроситися, але Жеральдін йому не дозволила.

Це також дивно. Я згадую, коли вперше побачила Жеральдін. Вона прийшла з іншого відділення. Власне, я її почула, а не побачила. Вона заявила в кабінеті попередньої директорки:

— Коли я їжджу на велосипеді, то завжди нахиляю голову праворуч, тому що прочитала, що найчастіше під час аварій травмується лівий бік черепа. Тож я хочу збільшити шанси вижити, якщо впаду!

До зустрічі з нею в мене вже склалося певне враження… І ось, ми сидимо обидві за столом, на осонні, на терасі кав’ярні «Велика липа». Єдине, що мені заважає,— це темні окуляри Жеральдін. Тим, що її голова нагадує велику муху, я не переймаюся, але я не бачу її очей. Ненавиджу говорити з тим, хто ховає свій погляд.

Жеральдін має гарний вигляд. Уміє себе подати. Інстинктивно вона завжди виставляє себе якнайкраще. Папараці можуть з’явитися будь-якої миті — їй це нічим не загрожує. Це її сутність. Збоку я виглядаю, як бридке мале каченя. У мене нема ні її манер, ані розкішного кольє, ані глибокого вирізу на сукні, що привертає чоловічі погляди. Вражає навіть її спосіб дивитися в меню. Наче королева, яка зараз виголосить промову своїм вірним підданим.

— Мені,— каже вона, — салат із помідорів і моцарели. І два десерти…

— Мені те саме, але плачу я. Це не обговорюється.

Вона подає знак офіціанту, який несеться як вітер.

Думаю, що мене він і не помітив. Можливо, навіть запитає, чи мадам не бажає мисочку з водою для своєї домашньої тваринки.

— Мені тебе бракуватиме, Жулі.

— Мені також, але ми можемо зустрічатися.

— Дуже на це сподіваюся. Мене шокувало те, що ти хочеш покинути банк, щоб піти працювати в пекарню. До речі, я розмірковувала над своїм життям…

«Боже, що я накоїла!»

— …Потрібна сміливість, щоб наважитися все перевернути догори дриґом, як ти це зробила. Тож я вирішила взяти тебе за взірець. Запишуся на внутрішній банківський конкурс. Хочу злетіти так високо, наскільки можливо. Знаю, що це буде нелегко, тому що мені далеко не все вдається, але я працюватиму й використаю свій шанс.

— Чудова новина.

— Ти мене надихнула, Жулі.

— Тим краще. А як Мортань?

— Рафаель? Це кохання. Треба було лише навчитися розуміти його.

«Треба було його добре пришколити».

— Між вами все серйозно?

— Поки що надто рано щось казати. Він мріє про п’ятьох дітей і вже показав мені фотографії будинку, який сподівається купити для нас, але не хочу забігати наперед. Утім, відверто кажучи, незважаючи на все, думаю, що залишуся з ним.

— Жеральдін, я можу тебе про щось попросити?

— Усе, що завгодно.

— Ти можеш зняти окуляри? Мені незручно.

— Чому б ні? Я знала одного кастрованого йоркширського тер'єра, який реагував так само. Щойно він бачив когось у темних окулярах, то гарчав, як навіжений, і кусався. Ти ж не будеш гарчати, Жулі?

«Ні, але я, мабуть, тебе таки покусаю, щоб продемонструвати офіціантові, який несе наші тарілки, що розраховувала на паштет… Поза сумнівом, що саме через мою собачу натуру я не знаходжу спільної мови з котами».

— Я просто хочу дивитися тобі в очі.

— Ти вважаєш, що вони гарні? — простодушно цікавиться вона і вмощується, як кінозірка.

Офіціант ставить дві тарілки. Жеральдін оцінює страви з властивим їй поглядом. Що відбувається в її голові? Наука просунулася б уперед, знайшовши відповідь. Вона примружує одне око. Гадаю, зараз видасть незабутній коментар, абсолютну істину:

— У мене завжди одна проблема із салатом із помідорів і моцарели.

— Яка саме?

— Цікаво, чому вони не роблять його з білих помідорів і червоної моцарели. Це б усе поміняло, надало би жвавішого вигляду, чи не так?

— Смачного, Жеральдін.

Не знаю щодо вас, але спочатку в моєму житті було лише два типи людей: ті, кого я обожнювала, і ті, кого ненавиділа. Мої найкращі друзі й найлютіші вороги. Ті, заради кого я ладна на все, і ті, хто хай би повиздихали. Далі я подорослішала. Між чорним і білим почала помічати ще й сіре. Зустріла тих, хто стали не те щоб друзями, але до кого все ж таки відчуваю приязнь, натомість рідні люди часто готові були встромити ножа в спину. Не думаю, що цим відкриттям я зрадила своїм принципам. Просто це інший спосіб дивитися на життя. Завдяки цій філософії я щиро радію знайомству із Жеральдін Дагоен. Світ був би набагато сумнішим і втратив би в красі без таких людей, як вона.

34

Мій повний робочий день у пекарні. Офіційно я — продавчиня. Тато з мамою зателефонували мені вчора ввечері, щоб побажати успіхів. Софі теж. Усі цікавилися, коли я знову розпочну навчання в університеті… Думала, що натраплю десь на Ріка, але не бачила його на вихідних. Я навіть не знаю, чи він замінив свій водонагрівач. П'ятдесят разів перевірила, чи не розрядився мій телефон або чи не поставила я його на вібродзвінок, але — ні дзвінків, ні повідомлень. Мабуть, йому потрібно було «щось» зробити.

Коли я стала до роботи, Дені, кондитер, прийшов привітати мене в команді. Шаріючись, він пробурмотів мені фразу, якої я не зрозуміла, але звучала вона мило. Жюльєн також мене добре прийняв. Один із його працівників привітально помахав рукою. Його звати Ніколи, він справляє приємне враження. Ванесса теж наче звикла до думки, що я стала частиною колективу. Можливо, її охопила ностальгія за місцем, яке вона так хотіла покинути? Я добре знайома із