Жюль Верн - П’ятнадцятирічний капітан

— Ніч буде бурхливою, — помітив Том, вказуючи на чорні хмари, що скупчилися на горизонті.

— Так, — підтвердив Дік, — вітер, здається, розіграється не на жарт. Втім, що нам тепер до цього! Наш бідолашний корабель загинув і буря вже не може нам зашкодити!

— Що поробиш! — промовила місіс Уелдон.

Було вирішено, що всю ніч, яка обіцяла бути дуже темною, негри по черзі вартуватимуть біля входу в печеру. Окрім того, можна було розраховувати і на Дінго.

Раптом вони помітили, що кузена Бенедикта все ще немає.

Геркулес покликав його з усієї сили своїх богатирських легень і майже негайно ж ентомолог спустився з крутої скелі, ризикуючи зламати собі шию.

Кузен Бенедикт буквально осатанів. Він не знайшов в лісі жодної нової комахи — жодної, гідної зайняти місце в його колекції. Сороконіжок, сколопендр та решти представників багатоніжок — скільки завгодно, навіть занадто. Однак відомо ж, що кузенові Бенедикту не було жодного діла до багатоніжок!

— Чи варто було долати п'ять, можливо навіть, всі шість тисяч миль, — скаржився він, — потрапити в найсильнішу бурю, зазнати краху, щоб не знайти жодної з тих американських комах, які прикрашають кожен ентомологічний музей?! Ні, ні, однозначно це того не вартувало!

На закінчення кузен Бенедикт зажадав негайно покинути ці землі. Він не на мить не залишатиметься на цьому огидному березі.

Місіс Уелдон заспокоїла цю велику дитину. Вона запевнила його, що завтра йому пощастить більше в його пошуках, і всі полізли в печеру, щоб не прокидатися до найпершого проміння, однак раптом Том звернув увагу на те, що Негоро ще не повернувся, хоча вже й стемніло.

— Де він може бути? — запитала місіс Уелдон.

— Яка різниця! — сказав Бат.

— Е ні, — заперечила місіс Уелдон, — я б вважала за краще, щоб ця людина весь час перебувала в полі нашого зору.

— Ви маєте рацію, місіс Уелдон, — сказав Дік Сенд, — але якщо він добровільно покинув нас, не уявляю, як ми змусимо його повернутися. Невідомо, чи не має він причини назавжди сховатися від нас.

І, відвівши місіс Уелдон вбік, Дік поділився з нею своїми підозрами. Місіс Уелдон зовсім не здивувало, що Дік так само, як і вона, вважає Негоро підозрілим. Проте, в одному вони з Діком не могли дійти згоди.

— Якщо Негоро повернеться, — зауважила вона, — це означатиме, що він заховав вкрадені гроші в надійному місці. Оскільки ми не можемо спіймати його на гарячому, мені здається, краще приховати наші підозри і зробити вигляд, що йому вдалося нас обдурити.

Місіс Уелдон мала рацію і Дік погодився з її думкою.

Між тим Негоро кликали знов і знов. Він не відповідав. Чи то він зайшов занадто далеко й не чув їх, чи то не хотів вертатися.

Негри зовсім не шкодували за тим, що позбавилися португальця, однак, як правильно зауважила місіс Уелдон, Негоро був, вочевидь, більш небезпечним здалека, аніж зблизька. І до того ж, як пояснити те, що судновий кок ризикнув самостійно відправитися в мандрівку цими незнайомими місцями? Можливо, він заблукав і тепер в непроглядній темряві безуспішно шукає зворотній шлях?

Місіс Уелдон та Дік Сенд не знали, що й думати. Втім, як би там не було, не варто було позбавляти себе такого необхідного відпочинку тільки заради того, щоб дочекатися Негоро.

Раптом Дінго, гасаючи піщаним берегом, відчайдушно загавкав.

— Чого гавкає Дінго? — запитала місіс Уелдон.

— Варто дізнатися, — відповів Дік Сенд. — Можливо, Негоро вертається?

Тієї ж миті Дік, Геркулес, Остін та Бат направилися до гирла річки.

Проте на її березі нікого не було. Дінго більше не гавкав.

Дік Сенд та його супутники повернулися до печери.

Всі намагалися влаштуватися якомога зручніше. Негри розподілили між собою чергування.

Однак, тривога не давала заснути місіс Уелдон. Їй чомусь здавалося, що цей довгожданий берег не виправдав надії, яку вони покладали на нього, — не приніс ані безпеки її близьким, ані спокою для неї самої.

Розділ п'ятнадцятий. Гарріс

Вранці 7 квітня Остін, який вартував на світанку, побачив, як Дінго, розлючено гавкаючи, кинувся до річки. Негайно ж місіс Уелдон, Дік Сенд та негри вибігли з печери.

Поза сумнівом, щось трапилося.

— Дінго відчув людину або якусь тварину, — промовив Дік Сенд.

— В будь-якому випадку, це не Негоро, — зауважив Том. — На нього Дінго гавкає особливо люто.

— Однак, якщо це не Негоро, куди ж він подівався? — запитала місіс Уелдон, кинувши на Діка косий погляд, значення якого зрозумів тільки він один. — І якщо це не він, то хто ж?

— Зараз дізнаємося, місіс Уелдон, — відповів Дік. Потому, звертаючись до Бата, Остіна та Геркулеса, він додав: — Візьміть рушниці та ножі, друзі мої, і ходімо.

Вслід за Діком Сендом кожен негр заткнув за пояс ніж та взяв до рук рушницю. Потім всі четверо зарядили карабіни та, озброївшись таким чином, швидко рушили до берега річки.

Місіс Уелдон, Том та Актіон залишилися біля входу в печеру, де під наглядом старої Нен ще спав маленький Джек.

Сонце тільки-но зійшло. Воно ще ховалося за скелями на сході і піщане узбережжя перебувало в тіні, однак на заході море аж до обрію вже іскрилося від першого сонячного проміння.

Дік Сенд та його супутники швидко йшли берегом до гирла річки.

Дінго стояв там, зяклякши, немов під час стійки, і гавкав без зупину. Було зрозуміло, що він бачить або відчуває когось стороннього.

Втім, гавкав він дійсно не на Негоро, свого давнішнього ворога.

Цієї миті якась людина обігнула виступ на кручі. Опинившись на пляжі, вона обережно рушила вперед, намагаючись жестами заспокоїти Дінго. Видно було, що він побоюється великого пса.

— Це не Негоро, — промовив Геркулес.

— Ми нічого не втратимо від заміни, — зауважив Бат.

— Дійсно, — відповів Дік Сенд. — Ймовірно, це якийсь місцевий. Його поява звільнить нас від неприємної необхідності розлучитися. Нарешті ми точно дізнаємося, де ми знаходимося!

І всі вчотирьох, закинувши рушниці за плечі, швидко попрямували назустріч незнайомцеві.

Незнайомець, побачивши їх, спочатку виявив усі ознаки подиву. Він, поза сумнівом, не чекав зустріти людей в цій частині узбережжя. Вочевидь, він ще не помітив корпусу «Пілігрима», інакше поява жертв краху здалася б йому абсолютно природною. Втім, за ніч прибій довершив руйнування корабля і тепер від нього не залишилися нічого, окрім уламків.

Побачивши, що до нього йдуть четверо озброєних людей, незнайомець зупинився і навіть зробив крок назад. За спиною у нього висіла рушниця; він швидко взяв її до рук і підкинув на плече. Його побоювання були