Філіп Кіндред Дік - Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік

зображено безволосе, пригнічене створіння з головою, схожою на грушу, перевернуту догори дриґом; руки створіння притисло до вух, рот роззявило у страхітливому беззвучному крику. Його муки відлунням крику розходилися дрібними хвилями навсібіч; видно, створіння — було воно жінкою чи чоловіком — потрапило в пастку свого власного крику. Воно навіть затулило вуха, щоб не чути власного вереску. Стояло воно на мосту, а поряд — нікого; верещало в цілковитому відчуженні від усього іншого. Відрізане від світу своїм вереском або ж незважаючи на нього.

— Він також зробив ксилографію на цю тему, — сказав Рік, читаючи інформаційну табличку під полотном.

— Мені здається, що саме так, мабуть, мав би почуватися анді, — припустив Філ Реш. Поглядом він шукав у повітрі конвульсії від крику створіння, які можна було бачити на картині. — Але я так не почуваюся, то, може, я і не... — він запнувся, бо до картини підійшло кілька відвідувачів виставки.

— Он і Люба Люфт, — Рік вказав на неї, і Філ Реш ураз обірвав свої роздуми; обидва пішли до неї розміреним кроком, дуже неквапом, ніби їм від неї нічого не потрібно; як завжди, у таких випадках важливо зберігати спокій. Бо безпека решти людей, які не знають про перебування поряд з ними андроїдів, — понад усе, навіть попри те, що здобич в останню мить може втекти.

Тримаючи в руках каталог виставки, Люба Люфт, у блискучих, звужених до низу штанах і в осяйній золотистій жилетці, стояла, цілковито заглибившись у картину перед собою; з полотна на неї дивилася молода дівчина, руки міцно зчеплені; сиділа вона на краю ліжка, вираз бентежливого зачудування і благоговійного страху застиг на її обличчі.

— Хочете, я куплю вам цю картину? — запропонував Рік Любі Люфт; він стояв біля неї, злегка взявши її під руку, і цим легким потиском давав їй зрозуміти, що вона вже під його владою і йому не потрібно докладати ще якихось зусиль для її затримання. Філ Реш, що підійшов з іншого боку, поклав свою руку їй на плече, тож Рік побачив, як з-під поли його піджака випнувся лазерний пістолет. Філ Реш не мав наміру довго бавитися, бо вже мало не проґавив інспектора Ґарланда.

— Картина не продається, — байдуже поглянула на нього Люба Люфт, а тоді — гнівно, оскільки впізнала його; її очі зблякли, а рум’янець зник з обличчя, і воно набрало мертвотно-блідого відтінку, немовби почало розкладатися. Неначе життя за мить відринуло з її тіла кудись далеко вглиб, залишивши його напризволяще.

— А я вже подумала, що вони вас арештували. Ви хочете сказати, що вони вас відпустили?

— Міс Люфт, це — містер Реш. Філ Реш, а це — відома оперна співачка Люба Люфт, — відтак він сказав Любі: — Той запряжений віл, що арештував мене, — андроїд. І його начальник також. Ви знаєте... ви знали... інспектора Ґарланда? Він заявив, що всі ви прибули одною групою з Марса.

— Поліцейське управління, куди ви звернулися по допомогу, — підхопив Філ Реш, — провадить усі операції з будівлі на Мішен-стрит і допомагає підтримувати зв’язок між членами вашої групи. Вони почуваються там настільки безпечно, що наважилися взяти людину на посаду мисливця за головами; очевидно...

— Вас? — запитала Люба Люфт. — Ви — не людина. Не більше, аніж я; ви також андроїд.

Запанувала тиша, а тоді Філ Реш мовив пригніченим голосом, над яким він, проте, не втратив контролю:

— Гаразд. Із цим ми розберемося в належний час, — а Рікові сказав: — Відведімо її до мого говеркара.

Узявши під руки, вони повели її у напрямку до музейного ліфта. Йшла вона туди неохоче, але, з іншого боку, не чинячи опору; здавалося, що вона змирилася зі своїм становищем. Раніше Рік уже бачив таку реакцію андроїдів у критичних ситуаціях. Штучно введена в андроїд життєва сила враз покидала його, якщо він наражався на щось непереборне... принаймні дуже часто. Але не завжди.

Ота сила будь-якої миті могла спалахнути знову з несамовитою енергією.

Окрім іншого, андроїди воліли, як він це добре знав, залишатися непомітними. У музеї, де зібралося стільки відвідувачів, Люба Люфт не виявила наміру вдаватися до активного опору. Вона спробує це зробити — мабуть, востаннє — в говеркарі, де її ніхто не бачитиме. Опинившись на самоті, вона вмить може відкинути все, що її стримує. Він приготувався, а про Філа Реша багато не думав. Як уже сказав Реш, його питання вирішиться в належний час. У кінці коридору біля ліфтів стояли книжкові розкладки; там продавали репродукції картин і мистецькі альбоми, тож Люба зупинилася зволікаючи.

— Послухайте, — звернулася вона до Ріка. Її обличчя трохи порожевіло; вона знову ожила, принаймні на короткий час. — Купіть мені репродукцію тієї картини, на яку я дивилася, коли ви мене взяли під руку. Он ту з дівчиною, що сидить на ліжку.

Після паузи Рік запитав у продавця, жінки середнього віку з випнутою щелепою і сивим волоссям:

— Маєте репродукцію «Зрілості» Мунка?

— Лише в альбомі його вибраних робіт, — відповіла продавець, поклавши перед ним гарний лискучий альбом. — Двадцять п’ять доларів.

— Я візьму, — він потягнувся до портмоне.

— Мій фінансовий відділ ніколи б у світі не погодився... — почав Філ Реш.

— Це мої гроші, — перебив його Рік; він простягнув жінці гроші, а Любі — книжку. — Що ж, тепер спускаймося, — сказав він Любі й Філові Решу.

— Дуже люб’язно з вашого боку, — промовила Люба, коли всі вони зайшли до кабіни ліфта. — Ви — люди — маєте в собі щось дуже миле і зворушливе. Андроїд такого ніколи б не зробив, — вона зміряла Філа Реша крижаним поглядом. — Йому б і в голову не прийшло таке, як він висловився, «ніколи у світі», — вона й далі пильно дивилася на Філа Реша, тепер із відвертою відразою та ворожістю. — Направду, мені не подобаються андроїди. Відколи я прибула сюди з Марса, моє життя полягало в максимальній імітації людської поведінки — я робила все те, що могла б зробити жінка, чинила так, немовби мною керували думки й прагнення справжньої людини. Як на мене, наслідування — це найвища форма життя, — а Філові Решу кинула: — Хіба не так з тобою відбувається? Намагаєшся...

— Не можу цього стерпіти, — Філ Реш запхав руку під куртку і стиснув руків’я пістолета.

—