Джулія Ромуш - Утриманка для мільярдера, Джулія Ромуш

Розділ 11

Рука сама сіпнулася до замку запалювання. Я спочатку не зрозуміла в чому річ, перевела погляд униз і прикусила губу. У замку не було ключа. Я в паніці почала обшукувати все, що можна було обшукати, але ключа ніде не було.

- Чорт! - Вдарила руками по керму спостерігаючи за тим, як мій шанс на втечу випаровується ... Машина покруча виїхала через ворота і ті почали закриватися. Все! Я втратила нагоду. Потрібно було бігти до воріт. Потрібно було намагатися хоч якось прорватися. А зараз без шансів.

Сльози покотилися щоками від безвиході. Заблокувавши двері машини з усіх боків, я зручніше в ній улаштувалася. У будинок я повертатися точно не збиралася. До тієї мегери не повернуся. Вона ще щось вигадає. Я була впевнена, що вона мала на меті знищити мене. Зробити так, щоб Річард викинув мене якнайшвидше. Ну, а як ще можна пояснити її мерзенні вчинки? Єдине, що я не розуміла - чому? За що? Що я їй такого зробила?

Сіла зручніше в машині, ноги витягла на пасажирське сидіння, вмостилася так, щоб мене практично не було видно. Тому що рано чи пізно Агнеса почне мене шукати, і я не хотіла, щоб вона мене знайшла. З машини я планувала вийти одразу, як тільки приїде Річард. Але я не думала, що чекати на нього доведеться настільки довго...

Безсонні ночі й втома давалися взнаки й через якийсь час очі просто почали закриватися самі по собі. Спочатку я ще якось змушувала себе прийти в норму. Не спати. Але дуже скоро програла у цій боротьбі.

Прокинулася я дуже швидко та різко. Від гучного звуку, свистячого, неприємного. Захотілося вмить затиснути вуха долонями. Але я забула про це відразу ж, як тільки розплющила очі. Машина Барнса влетіла на територію будинку на такій швидкості, що здавалося, він міг би знести будинок.

Я розплющила очі й стиснула пальцями кермо, Річард більше був схожий на божевільного в цю секунду. Машина загальмувала так різко, що на асфальті залишилися гальмівні сліди. Серце впало в п'яти від страху, здавалося, що легені ось-ось розірве від нестачі кисню, але я не могла змусити себе вдихнути повітря. Я з жахом спостерігала за тим, що відбувається.

Чоловік вилетів із машини як ошпарений, навіть дверцята авто не зачинив. Помчав у будинок, мало не зніс Агенсу, яка стояла на ґанку і щось їй прокричав, але я не чула що. Але по тому, як зблідла ця мегера, було ясно, що нічого доброго.

Опустити вікно машини я не ризикнула. Пальці настільки вп'ялися в кермо, що мені здавалося, що я ніколи не зможу їх відірвати. Я нічого не розуміла. Не знала, чому він приїхав у такому стані. Але внутрішній голос волав мені тікати.

Очі безперервно дивилися на відчинені дверцята машини. Я була певна, що Барнс навіть ключі не забрав. План сам вимальовувався у голові. Просто вийти й сісти у його авто. Під'їхати до воріт ... Впевнена, охоронці не стануть нічого питати, просто відкриють, бо машина його. А на вулиці вже дуже темно, вони навіть не побачать мене всередині салону.

У моїй голові цей пазл ідеально складався. Все так просто. Вийти, підійти, сісти, зачинити дверцята, завести авто і поїхати... Все було добре... В думках, а от насправді я боялася не те, що з машини вийти, я боялася вдих зайвий зробити.

Я ще ніколи не бачила його таким злим. Не знала, які наслідки могли б бути, якби він мене спіймав. Що він зробив би? Покарав? Як? Провчив би?

Всередині мене була боротьба. З одного боку я розуміла, що шансу на порятунок більше може не бути. А з іншого боку... якщо у мене не вийде, то моє життя може стати ще гіршим. Внутрішній голос нагадував, що Річард вчора сказав, що звільнить Рендела. І відразу сказав, що мені не сподобається плата за цю послугу... Але, де гарантія того, що він сказав правду? Що не обдурив? Його наглядачка сьогодні мене ледве під мужика не підклала! Та мене мало не взяли силою! Що буде далі?

Напевно, цей аргумент був останнім для поштовху. Я вирішила, що це зроблю. Різко відчинила дверцята авто, вже майже вийшла з машини, як зрозуміла, що щось було не так. Від жаху завмерла на місці й боялася поворухнутися. Біля дверцят автомобіля стояла величезна псина, дивилася мені просто в очі й гарчала. Оголила гострі ікла і всім своїм виглядом показувала, що зараз на мене кинеться.

                                                                                                                                              
                                                                                                                                                         
                                                                                                                                               
                                                                                                                                                    
                                                                                                                                                 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно