Богоміл Райнов - Інспектор і ніч. Бразільська мелодія, Богоміл Райнов

такій мірі, бо балон із зрідженим газом був майже повний. Якщо ж припустити, що йдеться про злочин, така невисока концентрація газу цілком закономірна. Після першого етапу операції — отруєння — вбивцеві треба було провітрити приміщення, щоб здійснити другий етап — пограбування, а потім і третій — інсценування нещасного випадку. Він відчинив балкон, а потім, певно, й віконце над нішею, щоб утворився протяг. Віконце й балконні двері були зачинені аж після закінчення всієї операції, коли вбивця завбачливо знову відкрив газовий кран. Та оскільки кімната вже провітрилася, повторна концентрація газу в ній виявилася дуже низькою, що не може не викликати підозри.

Друге. Балкон на п'ятому поверсі, але забратися на нього можна. Над самим балконом — горішня тераса. Вона сполучена з коридором горища, що виходить на сходову клітку. Двері між кліткою й горищем були замкнені, та ледве помітні свіжі подряпани в замку наштовхують на думку, що хтось користувався відмичкою.

Пробравшись на горішню терасу, неважко потрапити й на балкон Асенова, — для цього досить перелізти через огорожу тераси, вхопитися руками за виступ і, повиснувши, зістрибнути вниз. Якщо ж злочинець прив'язав до огорожі тераси мотузку, він міг без особливих зусиль видертися туди знову.

Найрозумніший злочинець, навіть той честолюбець, який мріє здійснити зразковий злочин, забуває, що, незважаючи на всю свою обережність і спритність, він все одно залишить після себе якісь сліди — діє ж бо реальна людина в реальних обставинах. Тож і в нашому випадку є в наявності сліди: подряпини в замку, витертий край іржавого прута в огорожі тераси, за який, певно, прив’язувалася мотузка, невеличка пляма на штукатурці фасаду будинку, там, де треба було обіпертися ногою, щоб видертися по мотузці вгору, і, нарешті, слід ноги в шкарпетці — мабуть, тієї самої ноги — помітний неозброєним оком якраз між перським килимом і мозаїчною підлогою передпокою. Певна річ, кожен із цих слідів сам по собі міг не привернути до себе уваги, але коли їх зіставити й розглянути разом — це вже пожива для роздумів. Лишається дочекатись наслідків дактилоскопічних і трасологічних досліджень.

Безперечно одне: якщо ми маємо справу з убивством, то це вбивство не тільки зумисне, не тільки детально й хитро розроблене, а й здійснене холоднокровним злодієм. Усі етапи операції — проникнення на балкон, отруєння людини, провітрювання приміщення, пограбування та інсценування нещасного випадку, не кажучи вже про втечу, — вимагали чимало часу (я вже подумки його підрахував), а це, зі свого боку, свідчить про те, що тут діяла людина із міцними нервами.

Однак ця операція свідчить і про дещо інше — злочинець знав, як умебльована кімната, і, головне, знав про наявність газової плити — приладу, який ще не дуже поширений у Болгарії.

Думка про це змушує мене залишити кімнату колишнього пожильця й завітати до його хазяйки.

Громадянка Гелева мешкає в сусідній квартирі, теж однокімнатній. Це легко зрозуміти — вона розгородила стіною своє двокімнатне житло, щоб здавати половину площі приїжджим, які мають. багато грошей.

Гелева відчиняє мені після першого ж дзвінка, мабуть, відчуває, що візити цього ранку ще не скінчилися. Вона несамохіть посміхається, щоб трохи приховати свій переляк, і заводить мене до просторої кімнати — гібрида холу, спальні й вітальні, — проте охайної й досить затишної, з гарними, хоч уже й не новими меблями. Господиня вдало доповнює цей інтер'єр, бо й сама, хоч і підтоптана, але ще зберігає сліди колишньої вроди і взагалі бореться з плином років, які рано чи пізно прибивають усіх нас до квартиранта за стіною.

— Прошу сідайте, — знов усміхається вона. — Чи не вип'єте кави?

— В тому разі, якщо вона вже зварена. Дозвольте закурити?

— Звичайно. Я теж курю. А кава вже майже готова.

Це «майже» триває близько десяти хвилин, та я використовую їх активно, бо прочинені двері між холом і кухнею дозволяють нам вести розмову:

— Скільки разів у вас зупинявся Асенов?

— Тричі. Він поселився тут ще під час свого першого приїзду, а що моя квартира йому сподобалася… Я, знаєте, завжди стежу за чистотою…

— Це помітно. А як він проводив свій час? З ким зустрічався? Чи приходив хто-небудь сюди до нього? Взагалі, розкажіть мені все, що ви знаєте про нього.

— Він був скромна людина. Наскільки мені відомо з його телефонних розмов (він іноді забігав до мене подзвонити по телефону), він мав лише ділові стосунки з приводу торговельних угод. Крім його приятельки, до нього більш ніхто не заходив.

— Коєвої?

— Здається, так. Я знаю її просто як Магду.

— А що ви ще знаєте про цю Магду?

— Як вам сказати? Хіба ви не знаєте сучасних дівчат — сьогодні з одним, завтра з другим. Розбещеність.

— Вона збиралася заміж за Асенова, чи не так?

— Може, й збиралася, та не кажи гоп, поки не перескочиш. Асенов був не з тих, що одружуються з такими.

— А чи не чули ви, з ким мала справу Магда, коли Асенов був у Німеччині?

— З такими ж, як сама. Кілька разів я бачила її на вулиці з молодиками, але, правду кажучи, подробицями не цікавилася.

— Зрозуміло. А хто приходить до вас?

— Сусідки, хто ж іще!

Гелева приносить тацю з кавою, ставить її на столик переді мною й сідає, вигойдуючи широкими стегнами, аби показати, що вона ще жінка в самому соку. Протягую їй пачку «Сонця», але вона курить сигарети з фільтром і тому запалює свою. Каштанове — я маю на увазі пофарбоване в каштановий колір — ще густе волосся й випещене біле обличчя справді роблять господиню моложавою, хоч їй, напевне, вже пішов п'ятий десяток. Сподіваюсь, що в неї так само гаразд і з нервами.

— А чоловік хіба до вас не приходить? — запитую, відпивши кави й теж закуривши сигарету.