Вольфганг Гельд - Світло чорної свічки

— Солдатів?

— Іноземний легіон. Бозна, як вони дісталися до Ель Хубси. Від дороги, що пролягає північніше оазису, півдня їзди на верблюді. Я не пригадую, щоб вони колись з їхнім запасом пального заїжджали сюди. Якимось побитом...

Він не докінчив. Його обличчя розтануло в темряві. Проте в останніх словах ельзасця відчувалося, що напад змусив його замислитися. Можливо, він запідозрив зраду.

Лауренцові помалу прояснювалося в голові. Якщо в легіонерів немає верблюдів, то вони не наважаться вирушити в дюни. Бо найкращий автомобіль не проб'ється навіть на півкілометра по цих схожих на гори застиглих хвилях нанесеного вітром дрібного піску.

— В усякому разі вони відріжуть нас від оазису.

Ельзасець тихо засміявся.

— В нас на три дні води. Але ми більше не повеземо свого краму в Ель Хубсу. Нехай чатують там, поки їм бороди до пояса повиростають. Зупинимося на кілька годин, і тварини відпочинуть. Удосвіта рушимо на схід.

Оце була й уся його мова.

Вони стали в улоговині, оточеній гострими хребтами дюн. Люди й тварини валилися з ніг. Верблюди, ставши на коліна, відразу відкидали голови на пісок. Лауренц, ніби оглушений, зсунувся із сідла й відразу ж заснув, його не обходило, чи знято з верблюдів важкий вантаж, чи виставить бородань варту. Він більше не думав про дорогу, про яку обмовився ельзасець, ні про можливий новий напад. Лише тоді, коли чиясь рука затермосила його плече, він прокинувся з глибокого, без сновидінь, сну. Мить розгублено кліпав повіками, впізнав Талеба. Вершники, що прикривали втечу, повернулися. Проте поміж них він не бачив Гаміда.

Бородань квапив. Сонце ще тільки викотилося з-за обрію, а вже останній нав'ючений верблюд промережив сліди від нічної стоянки на схід. Довгі хисткі тіні падали на пісок. Позаду лишали вони голу, мертву пустелю.

Незабаром після від'їзду Лауренц додивився, що нема аж трьох вершників. Обережно спитав бороданя, і той підтвердив його припущення: бій з іноземними легіонерами не обійшовся без утрат. Поліг і Гамід. Талеба, здається, це ніскільки не засмутило. «Іншалах»,— промовив він, коли німець показав на мегарі, яким їздив Гамід. Така воля аллаха!

Ще одне дуже важливе відкриття зробив Лауренц цього ранку. Його більше не стерегли. Він зумисне сповільнював ходу свого мегарі й відставав від каравану метрів на сто, потім під'їхав до нав'ючених тварин так близько, що міг лапнути рукою тюки. Ніхто не спинив його, ніхто не глянув підозріливо. Бородань і його люди довіряли йому.

Перед обідом ельзасець зупинив караван на перший спочинок. Над дюнами повітря тремтіло, наче розплавлене скло. Пісок пашів жаром. Легкий вітерець з півдня не міг пом'якшити немилосердної спеки. Лауренц навмисне тримався коло нав'ючених тварин. Тут застала його команда бороданя. Невимушено підійшов він до чоловіків із закритими обличчями і став допомагати їм знімати тюки. За кілька кроків Абу Шай почав видавати людям порціями воду. Там стояв бородань. Лауренц відчував його погляд на своїй потилиці й чекав, що ельзасець ось-ось різко окликне його. Цупко вп'ялися його пальці в грубе полотно, яким обшили таємний крам, намацали пачки завбільшки з голову, а в пачках якусь зернисту начинку. Тюки ледь пахтіли свіжоскошеною травою і смолистим деревом. Може, сухі фрукти? Безглуздя, за сухі фрукти жоден туарег не дозволив би послати себе до аллаха.

Лауренц не знав, як близько він до розгадки. Пішов до Абу Шая і собі напитися. Там ще стояв бородань і стежив, як старий араб раз по раз наповнює півлітровий кухоль. Коли дійшла німцева черга, Абу Шай поміняв кухля. Гостинність їхня була не настільки велика, щоб гяур з правовірним могли напитися з одної посудини.

Одним духом Лауренц випив до дна теплувату рідину.

— Ну, задоволений? — Бородань засміявся.— Чи у пана фельдфебеля будуть ще запитання?

«Він зумисне підпустив мене до тюків»,— подумав Лауренц.

— Троє вбитих, чи не забагато,— спокійно промовив Фред і витер рукою мокрі губи.

— Товар, грубо прикидаючи, дасть півтораста тисяч доларів прибутку. Багато людей важать головою навіть за значно меншу суму,— відповів бородань і цинічно посміхнувся.— Солодкі мрії замість маузерів. Це вигідна справа. Жоден не залишиться обділений, навіть ви, фельдфебелю!

Мов сонячний удар вразив Лауренца. Гашиш! Індійські коноплі! Загадки більше не існувало. Бородань контрабандою перевозить на північ наркотики. Десь у Сенегалі чи Нігерії вирощують на великих плантаціях цю кількаметрової висоти рослину, з якої все, за винятком коріння, має вжиток: насіння, квітки, листя, стебло. Майже в усьому світі є споживачі цього зілля, жертви підлих гендлярів. Сухі коноплі бородань вимагав як плату за доставлені контрабандою товари. Сотні, може, тисячі людей курили цю отруту, споживали її домішану в лікер, солодощі і оплачували за чорний гешефт розладнаними нервами, прогресуючим отупінням.

Тінь майнула по обличчю німця. Це помітив бородань.

— Така торгівля вам не зовсім до душі, правда? Я певен, що ваша думка зміниться, коли ви познайомитеся з людьми, яких навчатимете стріляти.

Лауренцові коштувало чималого зусилля не виказати свого обурення. Зірветься якесь необдумане слово — і все пропало.

— А хто платить? — спитав він, удавши, що остання фраза ельзасця заінтригувала його.— Ви сказали — сто п'ятдесят тисяч доларів, мосьє.

Бородань засміявся.

— Не турбуйтеся, про це ми ще поговоримо. Ну, а зараз полежте трохи в холодку, через годину рушим далі.

Від туарегів Лауренц навчився, як із карабіна й попони напинати над головою плоский дашок, схожий на