Андрій Анатолійович Кокотюха - Вогняна зима

Хай собі.

Шмата на ходу натягав на руки дешеві в’язані рукавички, розминаючи пальці. Гоп свої шкіряні, байкерські, останніми днями взагалі не знімав. Принаймні так здавалося Сірому — той навіть пив і курив, не заголюючи рук. На мотоциклі не їздив, ніколи не мав його. Машину так само не водив. Рукавички — трофей, точніше данина, відкуп. Ще восени один київський знайомий підписав провчити реального байкера: нічого особливого, просто людині потрібен гараж, а власник мотика виявився впертим, не хотів продавати. Брав би, скільки дають. А так лишився без свого залізного коня. Нема чого в гараж ставити. Ще й переломи лікуватиме, теж витрати, медицина зараз кусається. Гоп забрав у того барана новенькі рукавички. За це пожалів, погодився не ламати носа. Досить із лоха вибитих зубів.

Сам Сірий на диво легко переносив холод та мороз. Якщо руки мерзли, ховав у кишені куртки або штанів, від чого вони з часом розтягалися й трошки обвисали.

З боку, мабуть, це виглядало, ніби на пацанові — галімий секонд.

Тільки Олега Сіренка в останню чергу хвилювало, як його сприймають та оцінюють сторонні, бо завжди міг витягнути руки з кишень та пустити в хід, відбивши охоту не лише давати якісь оцінки, а й узагалі — дивитися в його бік.

Коли беркутівці попереду прискорилися і їхній авангард під нерозбірливі крики з боку майданівської сцени та бомкання дзвонів урізався в хистку барикаду, Сірий переклав балончик із перцевим газом у ліву руку. Указівний палець ліг у заглибину на пиптику. Права, стиснута в кулак, відмахувала в такт рухам. Він перейшов із швидкої ходи на біг підтюпцем, не розбираючи нікого й нічого перед собою — на Майдані вже підшаманили й завчасно вирубили світло. Нехай сяяли вогні довкола сцени, там, схоже, працював автономний генератор, — промені все одно не били далеко.

Їхня піхота пірнала в хаос.

З рештками барикад Сірий вирішив не валандатися. Їх активно почали розтягати інші, робили це азартно й весело. Навіть Шмата, котрий через траву постійно тупив і славився повільнішою, ніж у інших, реакцією, зараз пожвавився, волочачи розламаний посередині дерев’яний піддон убік, до бровки. Ще й відштовхуючи Хряпу, так, ніби їхні дії фіксуються прихованими камерами і потім за активність будуть доплачувати по зайвій сотні гривень.

Та все ж протупив — його збили першим.

Сірий не помітив, звідки перед ними враз виринув невеличкий загін майданівців у будівельних касках, білих та помаранчевих. Лиця більшості закривали чорні маски-балаклави, дерев’яними палицями махали тільки бійці з авангарду. Решта, схоже, ішла на піхоту голіруч.

Бом-бом-бом!

Сірий позадкував. Почав відступати, плюючись матюками в бік касок, балаклав та синьо-жовтих стрічок. Поруч товкся, крутячи головою врізнобіч, Гоп, і Сірий смикнув його за лікоть, показуючи: роби, типу, як я. Той кивнув, хоч явно не розібрав, що до чого, та слухняно посунув назад до Європейської. Не повертаючись і налітаючи спиною на тих, хто сунув уперед.

— Тіка-а-а-ай! — рявкнув Олег Сіренко на всю силу легенів, навіть заболіло від напруги горло.

У відповідь з боку наступаючих почулося переможне:

— А-а-а-а-а! — і передовий загін рвонув швидше, явно намірившись відбити стрімку атаку бійців у «комунальних» жилетах.

Підпустивши до себе ближче першого, дорослого, з вигляду — років тридцять, невисокого чорновусого чоловіка, Сірий знову заволав. При цьому зігнув ноги в колінах, розставив руки, аби противник остаточно переконався — штани вже повні, і втратив пильність. А коли вусань заніс над ним руку з уламком держака від лопати — пірнув, дозволивши палиці розсікти повітря. Навіть почув, як свиснуло біля вуха.

Розвернувся корпусом, намагаючись утриматись на бруківці.

Виставив перед собою ліву руку, з балончиком.

Палець утопив пиптик, густий струмінь із шипінням вирвався на волю. Волога хмара обдала не закрите ані пов’язкою, ані маскою обличчя. Вусань мотнув головою, замахав руками, ніби розганяв зграю комарів чи шершнів.

З протилежного боку Гоп, наскочивши, підбив майданівцю ноги.

Коли той упав — спершу так само обдав газом із балончика, пшикаючи згори вниз. А потім замісив ногами, важкі носаки берців молотили, не розбираючи.

Бом-бом-бом!

Сірий вишкірився, зареготав — сміх не рвався назовні, вийшов штучним, зате — голосним. На нього звернули увагу, до Гопа тут же підскочили ще двоє, вусань не стримував криків болю. На допомогу вже поспішали товариші, загрозливо розмахуючи палицями. Та враз, не добігши, розвернулися, незграбно зайнявши кругову оборону. Як і планував Сірий, майданівський авангард захопився гонитвою. Його легко вдалося відтягнути на себе, і просто зараз піхота з Маріїнського відсікала оборонців, оточувала, дрібнила, де-не-де вже валила з ніг.