Ніна Ягоджинська - Володар жахів. Характерницька сила

«Стій! Лоскотно їй. У нас тут усе йде за планом і навіть краще. Тут ще чимало роботи, так що не шарпайся, а стій… сиди… виси… Тьху! Знаходься на одному місці й не заважай лікувальному процесу. Ясно?»

«Ясно, ясно» — Світланка продовжувала хіхікати, але спроб утекти більше не робила.

Робота просувалася швидко, розплутані частинки одна за одною приєднувалися на свої місця. Коли дві третини переплетень були розкручені, ті, що зосталися, раптом почали вивільнятися самі.

«Кнопко, це ти тут самодіяльністю займаєшся?»

«Це не я! Воно саме. А що таке самодіяльність?»

«Те, що тут твориться. Але ніби все нормально, просто твоя душа самотужки почала повертатися до своєї первісної форми. О, ну, як ти почуваєшся?»

— Нормально, — відповіла Світланка вголос. Ну, хіба тільки трохи захрипла.

— З поверненням! — Ярослав радісно усміхнувся. От тепер у нього виникло «відчуття перемоги». — Але це ж треба було додуматися так ризикувати! Рятувати світ — це справа не для маленьких дівчаток!

— Я не маленька!

— Ніхто й не сумнівається… Як усе-таки добре, що з тобою все гаразд!

— Ну, нічого собі, — почувся від дверей обурений голос головного цілителя Петра Петровича, — ми тут голови ламаємо, консиліуми збираємо, а вона сидить, сміється й у вус не дме!

— У мене немає вусів, — ще дужче розсмішилася Кнопка, — я ж дівчинка, а не дідусь!

— Не дідусь, не дідусь, — пробурчав Петро Петрович, — ану, «не дідусь» лягай назад у ліжко. Тобі хто дозволяв сідати?

— А що мені лежачи робити? Я не хочу спати.

— Ну, що за пацієнти, — сплеснув руками цілитель і став схожий на обуреного колобка, — їх тут лікуєш, хвилюєшся за них, а їм нудно, розумієш!

Після того, як Кнопка побувала в полоні у Володаря Жахів, а потім — і він у неї, вона стала просто неоціненним джерелом корисної інформації. Наприклад, вона розповіла, яким чином Володар Жахів набирає силу. Згадала, кривлячись від обурення, про ритуал, який дозволяє йому спрямувати на себе всю негативну енергію світу. Розказала про його плани на майбутнє, коли він мав би розповсюдити свою моторошну владу на всі відомі планети.

Крім того, виявилося, що Володаря Жахів не можна знищити ніякими засобами, бо він існував ще до появи цього світу і тому сильніший за будь-що, що може виникнути в нашому світі й у будь-якому випадку візьме верх. Єдина можливість не дати йому знищити те, що зробив Творець — через кожне тисячоліття укріплювати Кристал Відокремлення.

— Ну, а що ти можеш розповісти про Баштового? — члени ради старійшин уважно вислуховували Світланку й нотували все, що вона розповідала. Спочатку дівчинка соромилася такої уваги, але коли покликали Ярослава, заспокоїлась, почала говорити впевненіше і з деталями. Так і сидів тепер Ярослав поруч і подумки вжахався: і куди вони ото полізли без підготовки? Та цей стародавній володар розтер би їх і плюнув зверху. Якби не Світланка, то страшно уявити, що б сталося. Оце буде йому наука — треба спочатку розвідати обстановку, а потім проводити рятувальні операції. Цього разу їм просто пощастило, а інакше — і Світланку не визволили б, і самі пропали б.

— Баштовий уже давно помагав Володареві Жахів. Він хотів характерницьких здібностей. А Володар не хотів йому їх давати й обманював його, казав: потім, потім. Але коли ми на нього напали і він зрозумів, що йому гаплик, то передав Баштовому всі свої сили, які встиг назбирати. Бо він надіявся, що його слуга якось його визволить. А Баштовий лиш утік. Володар дуже розлютився.

— Ну, нічого, ми його швидко спіймаємо, недалеко він від нас утече.

— Ну, не знаю… — недовірливо протягнула дівчинка.

— А чому? Що таке?

— Ну, Баштовий тепер може міняти личини на будь-які й телепортуватися куди хочеш. І гіпнотизувати вміє. І вогнем кидатись. І від пошукових амулетів ховатися. І ще багато чого.

— Овва… — Члени ради старійшин розгублено перезирнулись, — це справді буде складно. І як його тепер шукати?

— От якби це його Ярослав шукав, то точно знайшов би, а ви — ну, не знаю…

Ярослав аж закашлявся від несподіванки. Ну, авжеж, зараз він, восьмикласник, Баштового зловить, насварить і в куток поставить. Та без питань!

— А чого, якби Ярослав шукав, то знайшов би? — уточнив Тарас Іванович.

— Бо у Ярика все завжди виходить, — Світланка подивилася на голову ради старійшин, як на мале дитя.

— То що, його тепер ніяк не впізнаєш, того Баштового? — засмутився пан Барс, — личини він міняє, амулети обманює…

— Ну, хіба що одне, — дівчинка невпевнено подивилася на присутніх, — але я не знаю, чи це допоможе. У нього в будь-якій личині буде шрам на щоці. Ярик його поранив саме у ту мить, коли він приймав силу від Володаря Жахів, і якось так пошкодив не тільки тіло, а і… я забула, як воно називається.

— Ауру?

— Так! Точно, ауру.

— О, це вже хоч щось, — пан Барс задоволено потер руки, — це вже прогрес. А то прямо невловимий якийсь негідник. Ще не знаю як, але я його точно спіймаю, які б у нього там здібності не були.